«Овечка стада Христового, який навчає смиренністю.”

Св. Феодосій Архієпископ Чернігівський

18-го лютого (відповідає 5-му лютого за юліанським календарем) ми поминаємо упокоєння в р. 1696-му Святителя Феодосія, Архієпископа Чернігівського.

Він мав важке служіння тому що це була доба трагічного змагання між християнами громад православної та католицької. Політичні міркування поєднували з особливим поглядом щодо єдності Церкви зі сторони християн приналежних до юрисдикції Римського Папи. Вони вважали що дійсну єдність Церкви можна мати тільки тим, що всі християни мали б знаходитися під владою Римського Престолу. Це й привело до Берестейської Унії в 1596-му р., сто років перед упокоєнням Святого. Хоч можна б сказати, що ця подія таки принесла й позитивні наслідки українським християнам (як напр. досвід у єдності в різноманітності та важливі контакти з думанням Заходу) праця православних Пастирів була дуже складна. Вони мусіли вишукувати саме найкраще в своїй спадщині, щоб відповідати на агресивне намагання приєднувати їхні пастви до себе зі сторони християн іншого стада. 

Православні твердять, що таки є тільки одне Стадо і Один Пастир, Господь наш Ісус Христос. Вони намагаються втілювати це переконання у своїй евхаристійній еклезіології, як вбачає що Церква повністю присутня в кожній Громаді, де звершують Євхаристію під очоленням Єпископа або його представника, Священика. Єдність Церкви виявляється тим, що цей Єпископ сопричащається зо всіма іншими Єпископами Церкви Христової.

Феодосій народився в 1630-их роках у подільській губернії Священику Микиті і дружині його Марії з шляхетської родини Углицьких. Він визначався гарячою та щирою любов’ю до Бога і Його Церкви. Як переважно бувало зі синами Священиків послали його теж учитися на Священика. У його випадку це було в Київську Братську Школу (Академію). Ректором був Лазар Баранович, якого він потім замістив, як Архієпископ Чернігівський. Були й інші світочі тоді як між викладачами так між студентами.

Після закінчення його освіти Феодосія постригли в монахи у славній Києво-Печерській Лаврі з ім’ям спів основника її, Преп. Феодосія Києво-Печерського. Після висвяти в сан Ієромонаха він став Ігуменом давнього Свято-Михайлівського Видубицького Монастиря в Києві (в р. 1664-му). Монастир процвітав під його проводом. Він звертав особливу увагу на хоровий спів – цю ж традицію провадить Монастир і нині.

Аскетичні подвиги Феодосія підсилювалися потребою захищатися від закидів політичного та богословського недосягнення. Та він задержував свою гідність, здобуваючи дружність та похвалу від провідного муже Церкви в Україні Архієпископа Лазаря Барановича, який дав йому таку високо похвальну оцінку: «Овечка стада Христового, який навчає смиренністю».

Отож і не дивує те, що коли його назначено містоблюстителем Київської Митрополії то Архієпископ Лазар обрав Св. Феодосія бути його намісником, як Архієпископ Чернігівський. . Це було в р. 1692-му, тобто тільки 4 роки перед упокоєнням Св. Феодосія. Його служіння було короткотривале але посильне. Коли він відчув наближення його відходу від земного служіння він вибрав іншого духовного світоча Івана Максимовича, якого Господь вилікував за його заступництвом, щоб перебрав його місце як Архиєпископ.

Мощі Св. Феодосія були нетлінними й чудотворними і його прославили Святим у р. 1896-му, через два століття після його упокоєння. Коли комуністи захопили владу в Україні їхні зусилля в боротьбі проти релігії довели до насильного захоплення його мощей з Собору в Свято-Борисо-Глібському Монастирі в Чернігові до музею атеїзму в Ленінграді (Санки Петебурзі). Єпископ тодішній, Пахомій, мусів виконати сумну справу винесення мощей і знімання їхніх риз. Та плани безбожників були безплідні бо ж винайшли, що мощі справді нетлінні а віруючі таки знаходили можливість час від часу почитувати їх навіть серед атеїстичних експонатів.

Після упадку радянської імперії мощі Св. Феодосія повернули в Чернігів і його уважають надійним заступником для страждаючих від раку а після Чорнобильської аварії і від захворювання від радіації. Його ім’я завжди поминаємо на Проскомідії перед Божественною  Літургією та в часі посильного прохання на Утрені.

Нехай цей смиренний Святець допомагає нам смиренно працювати з Господом у всіх завданнях та викликах нашого власного земного служіння.

“A sheep of the flock of Christ, teaching by humility.”

St. Theodosius Archbishop of Chernihiv

On February 18 (corresponds to February 5 according to the Julian Calendar) we commemorate the repose in 1696 of St. Theodosius, Archbishop of Chernihiv.

His was a challenging ministry, for it was the time of tragic struggle between Christians of the Orthodox and Catholic folds. Political considerations were united with the particular view of Christians under the jurisdiction of the Pope of Rome who felt that authentic Christian unity could be attained only by adherence to the See of Rome. This led to the Union of Berestya in 1596, a century before the Saint’s repose. Although it may be noted that this ultimately brought benefits to Ukrainian Christians (including experience of unity in diversity and important contacts with the thought of the West) the work of the Orthodox Shepherds was very difficult. They were challenged to seek out the very best in their tradition to respond to aggressive proselytizing by the Christians of the other fold. 

The Orthodox hold that there is ultimately only one Fold and one Shepherd, our Blessed Lord Jesus. They have striven to embody this view in their Eucharistic ecclesiology which sees the Church as fully present in each Hromada where the Eucharist is celebrated by a bishop or his representative, the priest. Church unity is manifest by that bishop’s being in communion with all other bishops of the Church of Christ.

Theodosius was born in the 1630’s in the Podillia province to the priest Mykyta and his wife Maria, of the noble Uhlytsky family. He distinguished himself by a fervent and sincere love for God and His Church. As was customary with the sons of priests he was sent to be educated in the same vocation as his father.  In his case this was the Kyiv Brotherhood School (Academy). Lazar Baranovych whom he later succeeded as Archbishop of Chernihiv was rector.  There were other luminaries among the instructors as well as among his fellow students.

After his education was completed Theodosius was tonsured a monk at the renowned Monastery (Lavra) of the Caves in Kyiv, receiving the name of its co-founder, St. Theodosius of the Kyiv Caves. After ordination to the Priesthood he eventually became Ihumen (Abbot) of the ancient St. Michael Vydubytsky Monastery in Kyiv (in 1664). It flourished under his leadership.  He paid special attention to Church choral singing – a tradition that this Monastery continues to this day. 

Theodosius’ ascetic struggles were rendered the greater by accusations of a political as well as theological nature. He maintained his integrity, gaining the friendship and admiration of the prominent churchman Archbishop Lazar Baranovych who gave him the highly approving epithet: “a sheep of the flock of Christ, teaching by humility”.

Thus it was no surprise that when he was made the “locum tenens” of the Kyiv Metropolia, Archbishop Lazar chose St. Theodosius to be his replacement as Archbishop of Chernihiv. This was in 1692 just four years prior to Theodosius’ repose in the Lord. His work was brief but intensive.  Sensing that his departure from earthly service was approaching, the Saint chose another spiritual luminary, John Maksymovych, whom the Lord had healed by his prayers, to replace him as Archbishop.

St. Theodosius’ relics proved to be incorruptible and wrought miracles and he was canonized 1n 1896, two centuries after his repose. When the Communists seized power in Ukraine their anti-religious efforts included the removal of his relics from their resting place in the Cathedral in the Sts. Borys and Hlib Monastery in Chernihiv to a museum in Leningrad (St. Petersburg) promoting atheism. The Bishop of the time, Pachomius, had to do the sad work of removing the relics and taking off the Saints’ vestments. The atheists’ plan did not bear fruit, however, for the relics were found to be truly incorrupt and so declared and believers would sneak in and honour them even in the midst of the anti-religious displays.

After the fall of the Soviet empire St. Theodosius’ relics were returned to Chernihiv and he is considered to be an effective intercessor for those suffering from cancer and, after the Chornobyl’ disaster, from radiation sickness. His name is always mentioned in the Proskomidia at the beginning of Divine Liturgy as well as in the great intercession in the service of Matins.

May this humble Saint help us to humbly work with the Lord in all the tasks and challenges of our own earthly ministry.