The Beauty of the Saints

Very Reverend Ihor Kutash kutash@unicorne.org

ПРЕПОДОБНА ГІЛЬДА ВИТБІСЬКА

«Вона всіх наставляла служити Богові зі свідомістю про свою залежність від Нього при здоров’ю, і зоставатися вдячними Йому у нещастю та при тілесній недузі» (Преп. Беда)

На 30-го листопада (відповідає 17-му листопадові за юліанським календарем) ми святкуємо пам'ять західної Святої неподіленої Церкви, Преподобної Гілди, ігумені Витбіської.

Гілда (на старо-англійській – Гілд) народилась у 614 р. в Нортумбрії (північно-східня частина Англії). Її батька Гереріка вбили отрутою у міжосібних змаганнях за владу, коли вона була ще немовлятком. Її маму, Бреґусвіт, попередив про це сон. У тому сні вона також побачила дорогоцінне намисто а в ньому самоцвіт, який блистів світлом, яке осяяло всю Британію. Цим самоцвітом була її донечка, Гілда

Молоденька Гілда виховувалася у домі свого внучатого дядька, Едвіна (його також шануємо, як Святого), і була охрещена разом із ним та його двором на Свято Паски, 12-го квітня 627 р., коли її було 13 літ.

Її сестра, Гересвіт, повдовіла і пішла в жіночий монастир у м. Шеллі на ріці Марна неподалік Парижа. Гілді було 33 літ. Вона вирішила приєднатися до сестри в чернецтві та Св. Айдан, єпископ Ліндісфарну, переконав її займатися чернецькими подвигами на рідній землі. Вона стала ігуменею подвійного монастиря (де ченці і черниці живуть окремо але послушні одному духовному провідникові) у портовому місті Гартлпул, заміщаючи першу нортумбрійську черницю, Гею.

Через декілька літ король Нортумбрії, Осві, призначив Гілду до м. Стреонзгалх, пізніше названого Витбі, очолювати другий подвійний монастир. Його знищили данійці в р. 867, а потім у 1078 р. його відновлено. Та король Англії, Генрик 8-ий знову зруйнував його в 1540 р. Мури монастиря далі стоять і домінують над обріями м. Витбі.

Вона так відзначалась духовними настановами, що за словами Преподобного Беди, автора відомого твору, Церковна історія англійського народу: «Не лише звичайні люди, але навіть королі та князі, бувало, просили й приймали її поради». Можливо що й сам Владика Айдан радився з нею.

Св. Гілда наказувала своїм духовним дітям «багато займатися читанням Св. Писання і вільно вправлятися творенням праведних діл, щоб багато знаходилося таких, які були б здібні для церковних обов’язків та для служіння при престолі» (Преп. Беда). І справді декілька її ченців стали єпископами, включно з Св. Іваном Беверлейським. Поет, Св. Кедмон, якого прозова поема на хвалу Бога уважають однією з найдавніших в старо-анлійській мові, також здобув своє натхнення до чернецтва від ігумені.

Великий Нортумбрійський собор 664 р. відбувся в монастирі Витбійському. На ньому римська традиція про час святкування Паски та про чернечий постриг перемогла над кельтським переданням острова Іони в Шотландії, якого підтримувала Гілда.

Останні 7 років свого життя провела Св. Гілда з важкою недугою, та вона продовжувала свої труди і «всіх наставляла служити Богові зі свідомістю про свою залежність від Нього при здоров’ю, і зоставатися вдячними Йому у нещастю та при тілесній недузі» (Преп. Беда). Упокоїлась вона на світанку 17-го листопада 680 р. Його близька подруга, черниця Беґу (яку також зачислили до лику Святих), бачила в видінню, як душу Гілди підносили Анголи до Неба.

Синаксарій пише: «Преподобна Гілда…також рідкісний приклад духовної Матері, яка отримала від Бога дар давати духовний провід не лише черницям але й ченцям та навіть єпископам; бо в Господі Ісусі немає ні чоловічої статі ні жіночої, а нове створіння (Галат 3:28)." Амінь.

ST. HILDA, ABBESS OF WHITBY

“She admonished all to serve God dutifully when in health and to remain grateful to Him in adversity or bodily infirmity” (St. Bede)

On November 30 (corresponds to November 17 on the Julian calendar) we celebrate the memory of a Saint of the West of the undivided Church, St. Hilda, the Abbess of Whitby.

Hilda (the Old English version of her name is Hild) was born in 614 in Northumbria (the northeastern part of England). In the internecine struggles for power her father Hereric, was killed by poison when she was yet a baby. Her mother, Breguswith, was forewarned of this by a dream. In the same dream she also saw a precious necklace under her garment with a jewel in it which flashed with a brilliance that illumined all Britain. That jewel was her daughter, Hilda.

Young Hilda was brought up in the home of her great-uncle Edwin (also revered as a Saint), and was baptized together with him and his household at Pascha, the Feast of the Resurrection, April 12, 627, at the age of thirteen.

Her sister, Hereswith, was widowed and entered a convent in Chelles on the river Marne near Paris. Hilda was 33. She decided to join her sister in the monastic life, but St. Aidan, bishop of Lindisfarne, persuaded her to exercise her ascetic endeavours in her native land. She became the abbess of a double monastery (men and women monastics living in separate dwellings under the direction of one spiritual leader) in the port city of Hartlepool, succeeding Heiu, the first Northumbrian nun.

Some years later the Northumbrian king, Oswy, appointed Hilda to be the abbess of another double monastery in Streonshalh, later called Whitby. This monastery was destroyed by the Danes in 867, rebuilt in 1078, and then destroyed again by the King of England, Henry VIII, in 1540. Its ruins still dominate the Whitby skyline.

So capable a spiritual director was the abbess Hilda, that St. Bede the Venerable, author of the famous Ecclesiastical History of the English People, wrote that “not only ordinary people, but even kings and princes sometimes asked and accepted her advice”. Bishop Aidan himself may have been among these.

St. Hilda directed her spiritual charges to “attend much to reading the Holy Scriptures and to exercise themselves freely in works of righteousness in order that many there might be found fit for ecclesiastical duties and to minister at the altar” (St. Bede). And indeed, several of her monks became bishops, including St. John of Beverley. The poet, St. Caedmon, whose prose poem of praise to God is one of the earliest in Old English, was also inspired to receive the tonsure by the Abbess.

The great Northumbrian Synod of 664 was held at Whitby Abbey. The Roman tradition for celebrating Pascha and monastic tonsure triumphed over the Celtic tradition of the Isle of Iona in Scotland, which Hilda had supported

During the last seven years of her life, St. Hilda was very ill, but she continued her work and “admonished all to serve God dutifully when in health and to remain grateful to Him in adversity or bodily infirmity” (St. Bede). She died at dawn on November 17, 680. Her dear friend, the nun Begu (also canonized), had a vision of Hilda’s soul being borne up to Heaven by the angels.

The Synaxarion writes: “Saint Hilda… is also a rare example of a spiritual Mother, who received from God the gift of directing not only nuns but monks and bishops as well; for in the Lord Jesus there is neither male nor female, but a new creation (Gal. 3:28)." Amen.