ХРЕСТ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
«На той світ, друже мій, до Бога, Почимчикуєм спочивать.»
На Третю Неділю Св. Великого Посту святкуємо Св. Хреста, як спомин, у наших зусиллях заховувати Піст, що це саме стражданням на Хресті, Господь наш осягнув остаточну вирішальну перемогу надсмертю і нас переніс у життя Воскресіння. Ось таке значіння Його переможного оклику на Хресті: „Звершилось!” (Івана 19:30).
Євангельське читання на Літургії сьогодні починається словами Ісуса: „Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде” Марка 8:34). Цими ж словами Він запрошує і заохочує нас зрозуміти й прийняти, що наше життєве положення на цьому світі це саме той шлях, по якому ми можемо поєднатися з Ним у Його Страстях і отож у Його перемозі над смертю – Його Воскресенню, що є рівнож і нашим воскресінням.
Кожне людське життя має свою долю страждань, випробовувань і викликів. Наш виклик це втілити Господню заповідь любови до ближного, а тим самим і до Нього, у всіх обставинах нашого життя. Це виклик бути чуйним, усвідомлювати і осмислювати кожночасно своє становище, і бути вірним у всьому. Це – не виклик бути успішним, як сіт рахує успіх. Наша вірність у шуканню Царства Божого в кожних обставинах у нашому житті часто включатиме не тільки випробовування але також і страждання і недостачі. А також буде в ньому чимало того, що виглядатиме, як невдача. Насправді у нашому намаганню віддавати саме найкраще ми змусимо смиренно, терпеливо і вірно старатися підніматися знову і знову після нашого падіння та невдач і таки намагатися ставати щораз кращими представникми праведности і доброти нашого Господа. Успіх, якого шукатимемо на останку дійсно таки настане, але це може бути зовсім не в той спосіб, якого очікуємо, і часами довгенько після того, коли наше життя на цьому світі закінчилось.
Саме такою була доля великого мужа, якого українці вшановують щороку у місяці березні – Тараса Шевченка, який народився 9-го березня 1814, і упокоївся за день після відзначення свого дня народження, тобто 10-го березня 1861, у доволі ранньому віці 45 літ. Його земна мандрівка потривала не більше чим 12 літ довше чим Господа нашого Ісуса Христа. У своєму житті він зазнав чимало страждань та переслідувань, включно з тим, що йому було заборонено жити та навіть помирати на тій землі і між тими людьми, яких він любив, а також розчарування в тому, що його мрія мати спокійне та сповнене любови родинне життя ніколи не здійснилось.
Його прагнення цього дуже відчувається в останній його поезії, яку написав він з заду свого автопортрету. Починається словами: „Чи не покинуть нам, небого”. „Друг” з яким він розмовляє це його муза, яка представляє подругу його життя, яку прагнув мати та яку таки не вдалось йому знайти до кінця його днів на землі. (Поезію можна знайти ось тут на інтернеті: http://www.nbuv.gov.ua/books/18/stg-cnpn.html).
Тараса Шевченка любов до ближнього виявляла себе у прекрасній та пристрасній поезії про народ України та про інші народи, які терпіли суспільне та національне пригнічення під деспотичним режимом московських царів. Сильні слова цього сина українських кріпаків були тим насінням, яке процвіло в могутній рух національного пробудження. А славний урожай, тобто суверенна та демократична Україна, в якій люди різних етнічних та віросповідних походжень намагаються разом жити та працювати для спільного добра, прибув більше чим сто років після його упокоєння.
Свій хрест мусимо ми нести з любов’ю, вірою та терпеливістю. Тарасове прийняття власного хреста можемо знайти ось у таких його словах, яких знаходимо в тій же поезії: „На той світ, друже мій, до Бога, почимчикуєм спочивать.” Завершення всього того, чого прагне душа наша дійсно знайдемо таки в Бозі, у Його вічному Царстві, яке понад часом і простором.
Тепло і світло генія цього мужа віри, пам’ять якого українці святкують кожного березня – це дар люблячого та милосердного Бога. Нехай дають вони натхнення й нам приймати свій же хрест і намагатися вірно, з любов’ю та вдячністю звершувати особисту місію, яку Господь дав кожному з нас у цьому світі, якого Він так любить. Амінь.
|
TARAS SHEVCHENKO’S CROSS
“Into the other world, my friend, to God, we'll hasten to our rest...”
On the Third Sunday of Great Lent we celebrate the Holy Cross as a reminder to us in our endeavour of fasting that it is by the Cross that our Lord achieved the final and decisive victory over death and brought us over into the life of the Resurrection. Such is the meaning of His triumphant cry upon the Cross: “It is finished” (John 19:30).
The Gospel reading at Liturgy today begins with Jesus’ words: "If anyone wishes to come after Me, he must deny himself, and take up his cross and follow Me” (Mark 8:34 NASB). By these words He invites and encourages us to realize and accept that the particular situation in which we find ourselves in our life upon this earth is the very way by which we may join with Him in His Passion and thus in His victory over death, His Resurrection, which is also our own resurrection.
Each life has its share of suffering, trials and challenges. Our challenge is to embody the Lord’s commandment of love for our neighbour, and thus for Him, in all the circumstances of our life. It is a challenge to be alert, to be mindful and to be faithful. It is not a challenge to be successful as the world measures success. In fact our faithfulness in seeking the Kingdom of God in each situation in our lives will usually involve not only trials but also suffering and deprivation. This will also include a good deal of what will appear to be failure. Indeed in striving to offer the very best we can possibly give, we shall have to humbly, patiently and faithfully keep on failing and trying over and over again to be better representatives of the righteousness and goodness of our Lord. The success for which we aim shall indeed come about, but it may be in ways that we may not expect – and sometimes long after our time upon this earth is over.
Such was the case with the truly great man whom Ukrainians honour during the month of March, Taras Shevchenko, who was born on March 9, 1814, and died the day after his birthday - on March 10, 1861, at the early age of 45. His earthly sojourn lasted 12 years longer than that of our Lord. There was a great deal of suffering and persecution in his life, including his being deprived of the privilege of living and dying upon the land and among the people he loved, as well as disappointment in that his dream of a peaceful and loving family life was never fulfilled.
His yearning for this is evident in his last poem – written on the back of his self-portrait. It begins with the words: “Should we not then cease, my friend”. The “friend” with whom he converses is his muse, who represents the life partner for whom he longed and of whom he was deprived to the very end of his days upon the earth. (The poem may be found here in English translation:
http://www.infoukes.com/
shevchenkomuseum/poetry.htm#link8).
Taras Shevchenko’s love of neighbour was manifested in the beautiful and passionate poetry about the people of Ukraine and others who suffered social and national hardship under the repressive regime of the Moscow Tsars. The powerful words of this son of Ukrainian serfs were seeds which blossomed into a powerful movement of national consciousness. The glorious harvest, a sovereign democratic Ukraine, where people of various ethnic and confessional communities seek to live and work together for the common good, came about more than a hundred years after he fell asleep.
One’s cross must be borne with love, faith and patience. Taras Shevchenko’s acceptance of his own cross may be found in such words as these, found in that same poem: “Into the other world, my friend, to God, we'll hasten to our rest...” The wholeness for which one’s soul yearns is indeed finally found in God, in His eternal Kingdom which transcends time and space.
The warmth and light of the genius of this man of faith whom Ukrainians celebrate each March is a gift from a loving and merciful God. May it inspire us also to accept our cross and faithfully, lovingly and gratefully seek to accomplish the mission which our Lord has given us in this world which He loves. Amen.
|
] 