THE GLORIOUS BEAUTY OF THE CHURCH CALENDAR

СЛАВА І КРАСА ЦЕРКОВНОГО КАЛЕНДАРЯ

Very Reverend Ihor Kutash kutash@unicorne.org

Святі Сорок Мучеників Севастійських

«Господи Боже, вірю у Тебе, у Кого вірять ці вояки.»

На 9-го березня, тобто на 21-го березня за григоріанським календарем, ми святкуємо пам'ять сороквояків з Кападокії, які засвідчили про істину, силу та славу нашого Господа Ісуса Христа останньою битвою, яким завершилось їхнє життя. Вони прийняли участь у Його славі тим, що віддали своє життя ради любові Того, Який любить нас усіх Любов'ю, котра всіх нас привела до буття та котра постійно заступається за нас, щоб нас привести до висот святості.

У р. 313 римський імператор Костянтин припинив переслідування Християнства і поставив його на рівні з іншим віросповіданнями. Та Ліціній, котрий був спів-імператором з ним, прихилявся до язичництва, а його амбітність наставляла його приготовлятися до боротьби з ним, щоб стати єдиним носієм цього високого звання. Підготовляючи свої війська він намагався видалити з них тих, які могли б підтримувати Костянтина, а такими перш за все уважав віруючих у Христа.

Він звернув увагу на сорок юних вояків з Кападокії, які служили біля вірменського міста Севаста та які визначили себе служінням імперії і були ревними Християнами. Він намагався заставити їх покинути їхню віру в Христа спочатку переслідуванням а потім улещанням. Та вони осталися непохитними.

Наступила остаточна битва. Вояків вкинули в зимне озеро і поставили сторожу, щоб доглянути, що тільки ті, які зреклися своєї віри могли б вийти й погрітися у лазні, яку здвигнули на березі, щоб приваблювати їх своїм комфортом.

Коли зачав холод глибше входити в їхні тіла, один з вояків заломився і швидко подався до берега. Деякі джерела кажуть, що він зразу загинув коли тільки ступив у лазню. У третій годині ночі чудо піднесло на дусі страждальників вояків Христових. Їх осяяло світло, лід розтопився і вода стала теплою. Один з вартових побачив, як над головами мучеників появилися корони. Та порахував тільки 39 і зрозумів, що вояк, який завагався був втратив свою корону.

Тоді цей вартовий, який називався Аглай, промовив: «Господи Боже, вірю у Тебе, у Кого вірять ці вояки.» Тоді ступив у воду, щоб стати разом з мучениками і над його головою появилася сорокова корона.

Вранці заскочені вартові побачили, що вояки Християни осталися живими в озері і один зі своїх стоїть з ними і прославляє Христа. Тоді вивели вояків з води і поломили їм ноги та приготовлялися спалити їх у великій купинні багаття. У наймолодшого, який називався Мелітон, була присутня його мати. Вона даремно просила свого сина піддатися, та він остався вірним до кінця. Коли другі згинули від жорстоких мук, він один залишився живим. Його мати несла його за возом, який віз тіла побитих до багаття. Коли ж він віддав останній віддих його мати положили і його тіло на віз, підтверджуючи його рішення бути вірним Христові до самого кінця разом зі своїми побратимами.

Тіла попалили і їхні останки вкинули в озеро, щоб Християни не зберігали їхні мощі як святощі. Через три дні, неначе луна Христового воскресення, сорок мучеників появилися в сні Єпископу Севастійському Св. Петрові і попросили його похоронити їхні останки. Він пішов з місцевими Християнами до озера вночі, позбирав обпалені кості іпохоронив їх з Молитвою та подякою за їхнє геройське свідчення.

Святкування пам’яті Сорок Мучеників Севастійських завжди припадає в часі Посту. Церковний типікон завжди відзначує його особливою Літургією з огляду на те, що число сорок також є відлунням сорока днів Посту.

Православні пригадують, що коли наступило Свято Сорок Мучеників – скоро прийде й весна. Деякі навіть печуть з тіста пташки в їхню честь. І дійсно весна Воскресення і Вічного Царства завжди – близько, а особливо як сповнення часу світлого смутку, якого називає Великим Постом.

The Forty Holy Martyrs of Sebaste

“Lord God, I believe in You, in Whom these soldiers believe.”

On March 9 (which falls on March 21 on the Gregorian Calendar) we celebrate the memory of forty Cappadocian soldiers who testified to the truth, power and glory of our Lord Jesus Christ by their victorious last battle. They shared in His glory by offering up their lives for love of Him Who loves us all with a love which brought us into being and which continually intercedes for us to bring us to the heights of holiness.

In 313 the Roman Emperor Constantine had abolished the persecution of Christianity and placed it on the same level as other faiths. His co-Emperor, Licinius, however was partial to paganism and in his ambition prepared to combat Constantine to become the only one to hold the lofty post of Emperor. As he prepared his forces he weeded out those who would be supportive of Constantine, particularly the Christians.

His attention was drawn to forty young soldiers from Cappadocia, stationed near the Armenian city of Sebaste, who had distinguished themselves in service to the Empire, and who were devout Christians. He attempted to get them to give up their faith in Christ first by persecution and then by flattery. They were not to be swayed.

The final battle was at hand. The soldiers were cast into the icy waters of a lake and a guard was assigned to make sure that only those who would renounce their faith in Christ could come out and warm themselves in a bathhouse which was set up on the shore to entice them with its comfort.

As the cold penetrated their bodies more and more one of the soldiers did indeed make a dash towards the shore. Some sources say that he died just as he stepped into the bathhouse. At the third hour of the night a miracle strengthened the suffering Christian soldiers. A light enveloped them, the ice melted and the water became warm. One of the guards on duty saw crowns appear over the heads of the martyrs. He counted 39 and realized that the soldier who had lost his nerve had lost his crown.

The guard, whose name was Aglaius, then proclaimed: “Lord God, I believe in You, in Whom these soldiers believe.” He then stepped into the water to join the martyrs and the fortieth crown appeared over his head.

In the morning the astonished guards saw the Christian soldiers still alive in the lake and one of their own glorifying Christ together with them. They then took the soldiers out of the water and broke their legs and prepared to burn them in a huge bonfire. The youngest of them, Meliton, had his mother among the onlookers. She pleaded in vain for her son to recant, but he remained faithful to the end. When the others had died as a result of their cruel treatment, he alone remained alive. His mother carried him behind the cart that was taking the bodies of the martyrs to be burned. He breathed his last and his mother placed his body on the cart acknowledging his choice to be faithful to Christ together with his brethren.

The bodies were then burned and the remains were thrown into the lake so that Christians would not keep them as relics. Three days later, in an echo of the Lord’s resurrection, the forty martyrs appeared in a dream to the Bishop of Sebaste, St. Peter, and asked him to bury their remains. He and the local Christians went to the lake by night, gathered up the charred bones and buried them with prayer and thanksgiving for their heroic testimony.

The commemoration of the Forty Holy Martyrs of Sebaste invariably occurs during Lent. The Church rubrics always distinguish it with a special Liturgy since the number forty also echoes the forty days of Lent.

The Orthodox recall that when the Feast of the Forty Martyrs comes around, spring is just around the corner. Some even bake pastries in the shape of birds in their honour. Indeed the Spring of the Resurrection and the Eternal Kingdom is always just around the corner, and especially as a fulfillment of the period of bright sorrow which is Lent.