Вхід Господній в Єрусалим
«В Небі – на престолі, на землі – на осляті сидів Ти.»
Час Великого Посту вже дійшов до кінця. Це відбулося вечором під Лазареву Суботу, коли ми вчора святкували чудо, яке ще ніколи не бачили: Господь воскресив з мертвих чоловіка, якого тіло вжепочалося розкладатися бо ж Він помер чотири дні перед тим. Своїм чином Господь ясно показав Свою владу над смертю і приготовив Своїх учнів на цю страшну подію, яка ще мала відбутися – Його ж власна смерть на Хресті, а разоми з тим і попередив їх, що смерть не зможе Його вжержати.
А сьогодні наступило інше об’явлення та провіщення. Ісус появляється, як Господь слави, як Той, Хто на Небесах сидить на престолі, а в той самий час в’їжджає в Єрусалим сидячи смиренно на осляті. Тим самим Він вказує, що Він приходить принести мир цьому місті і всьому світі. Ця подія також провіщає досконалий спокій, який колись повернеться всій вселенній. Він же вже увів це Царство спокою Своєю перемогою над смертю – і ми вступаємо в нього кожного разу, коли святкуємо Його Тайну Вечерю, Божественну Літургію.
Та той самий час Його Страсті ще мали наступити, коли Він в’їжджав у Єрусалим супроводжений окликами народу, які викликували «Осанна!» і простіляли пальмове віття по Його шляху. На жаль деякі з тих самих голосів скоро мали вигукувати щось зовсім інакше: «Розіпни! Розіпни Його!» І так це світле віконечко Лазаревої Суботи та Вербної Неділі переходить на дні смутку – на Страсний Тиждень, коли ми супроводимо Господа в Його стражданнях і Його добровільну смерть на Хресті.
Настав час нам зупинитися і пригадати, як ці два оклики «Осанна!» та «Розіпни Його!» переплітаються в нашому власному житті. Ми ж Його прославляємо в наших Молитвах та Відправах. Ми цілуємо Ікони, що представляють Його та Його особливих Друзів, Святих. А також ми додаємо до Його Страстей нашими зрадами та непослідовністю.
Та Господь постійно любить нас вічною, звершеною любов’ю. Його руки розпростерті на Хресті за нас і за нас Він і молиться: «Отче. Прости їм бо ж вони не знають, що вони роблять!» Ми – грішні і для нас гріх виглядає так страшно нормальним. Але ми також викликані для перетворення Його ж любов’ю та благодаттю на народ святий!
Отож, брати й сестри понесімо ці гілки, яких ми посвятили до наших домів. Поставмо їх у святе місце біля Святої Ікони. Дивімося на них часто і пригадуймо нашу радість та похвалу Господа. А також тремтімо за нашу зраду та відкинення Його. Нехай ці хвилини зм’якшують наші серця та душі, щоб ми вірніше любили нашого Вічного Друга та Господа та більш послідовно проявляли ту любов тим, що прощаємо та любимо тих, що навколо нас.
Нехай ці посвячені гілки зворушують наші думки та нашу волю, щоб ми знову піднімалися кожного разу після падіння і таки змагалися до сповнення того високого покликання, якого так окреслив Св. Афанасій Олександрійський: «Бог став Людиною для того, щоб люди могли ставати божественними!» Амінь.
|
The Entry of Our Lord into Jerusalem:
"In Heaven, He is seated upon a Throne and on earth He rides upon a foal.”
The time of the Great Fast has already drawn to a close. This came about on the eve of Lazarus’ Saturday when we celebrated yesterday a miracle never before seen: the Lord’s raising from the dead a man whose body had already begun to decompose since he had died four days earlier. By His action the Lord clearly showed His power and authority over death and prepared His disciples for the terrible event which was yet to come – His own death upon the Cross, and already gave a hint that death would not be able to hold Him!
Today another revelation and foreshadowing has come. Jesus appears as the Lord of glory, the One Who in Heaven is seated upon a Throne, while He rides into Jerusalem seated humbly upon the back of a donkey. He shows thereby that He comes to bring peace to this city and to the world. This event also foreshadows the full manifestation of peace which shall one day be restored to all the cosmos. He has already brought this Kingdom about by His victory over death – and we enter into it each time we celebrate His Mystical Supper, the Divine Liturgy.
At the same time His passion was yet to come as He rode into Jerusalem to the acclamation of the crowds who shouted “Hosanna!” and strewed palm branches along His path. Alas, some of those same voices would soon be raised in a different cry: “Crucify! Crucify Him!” This bright window: Lazarus’ Saturday and Palm Sunday – gives way to the somber tone of Passion Week as we accompany our Lord in His suffering and voluntary death upon the Cross.
It is a time for us to pause and recall how these two cries of “Hosanna!” and “Crucify Him!” are intertwined in our own lives. We praise Him in our prayers and worship. We kiss the Icons representing Him and His special Friends, the Saints. And we also add to His Passion by our betrayals and inconsistency.
Yet the Lord always continues to love us with an eternal, transcendent love! His arms are stretched out upon the Cross for us and it is also for us that He prays: “Father, forgive them, for they know not what they do”. We are sinners, for whom sin is so terribly normal! But we are also set aside to be transformed by His love and grace into saints!
So, brothers and sisters, let us carry these willows we have blessed to our homes. Let us place them in a holy place beside a Holy Icon. Let us look at them often and recall our joy and praise. Let us also tremble at our betrayal and rejection of our Lord. Let these moments soften our hearts and souls to more truly love our Eternal Friend and Lord - and more consistently manifest that love by forgiving and loving those around us.
Let these blessed willows stir up our minds and wills to rise again each time we fall that we may keep on pressing forward to fulfill that high vocation expressed thus by St. Athanasius of Alexandria: “God became human so that humans might become divine”. Amen.
|
] 