ПРАВЕДНИКИ В ІНШИХ КОШАРАХ
THE RIGHTEOUS OF OTHER FOLDS Fr. Ihor Kutash - о. Ігор Куташ kutash@unicorne.org change font size 
 |
 |
«Краще добре вмирати чим зле жити» (з одного з його останніх листів)
Як чимало інших Православних Парафій у світі, Церква Покрови Пресвятої Богородиці в Монреалі, має в себе вірних чеського походження. Деякі з них походять з Православної Церкви Чехословаччини (сьогодні це Православна Церква Чеських Земель і Словакії), яка повстала після падіння Австро-Угорської в 1918 р. Першого Першоієрарха Церкви Священномученика Горазда (у мирі Маттіас Павлик) закатували фашисти 4-го вересня 1942 р.
Землі ці видали місіонерів Рівноапостольних Кирила й Мефодія, які перевели церковні тексти на мову Слов'янську й для цього створили першу Слов'янську азбуку. Вони також видали чоловіка, якого величають, як Батька чеської нації, Івана (по-чеськи Яна) Гуса, який був сповнений духом цих славних предків і трудився – та віддав своє життя – за справу Євангелії та її втілення в Церкві. [Про це написав статтю (англійською мовою) Олександер Роман, в якій зосереджує свою увагу на Гуситів, званих «Утраквістами», які вимагали Причастя мирян обома видами (по латинському «utraque»), хлібом та вином: ось тут.].
Іван народився в містечку Гусинець у Королівстві Богемії приблизно 1369 р. Подався в Прагу на студії в Карлівському Університеті (заснований в 1348 р. і далі працює), де здобув ступінь магістра в 1396 р. Скоро по цьому висвячений на Священика. Будучи дуже працьовитим і відданим о. Іван став ректором Університету в 1402 р. а також і проповідником у новозбудованій Вифлеємській каплиці.
Піднявшись з рядів простолюддя юний ректор і проповідник пристрасно займався задоволенням їхньої потреби на заспокоююче, наказуюче, наставляючи та активізуюче Слово Боже, прочитане й проголошене в їхній рідній чеській мові, замість латини Римської Церкви. О. Іван посвятився цій потребі з характерним запалом. Він проповідував у Каплиці, яку для того й збудували, коли тільки знаходив на те час а число слухачів постійно зростало. У цьому він черпав натхнення з прикладу англійського церковного діяча Джона Вікліфа, який спромігся на переклад Біблії на англійську мову.
Молодому о. Івана близькою до серця також була справа морального піднесення Духовенства. Він виступав у проповідях проти недбалості та корупції у тих, які були покликані й зобов’язані провадити свою паству до спасіння. Він глибоко ображався проти дуже нефортунного відхилення у керівництві Римської Церкви владою Папи Римського – а саме продажею т. зв. «індульгенцій». Ця практика запевняла тих, які отримували такий документ в обмін за їхнє пожертвування (одного разу їх зужили на створення війська для боротьби проти суперника за той титул), у звільненні з Чистилища, місця де начебто очищуються душі перед вступом до Неба, для них чи для їхніх улюблених. (Православні також моляться за спокій заснувших , як невід'ємна частина нашого переконання в тому, що Христос по суті зніс перегороду поміж «живими та мертвими» - але ми не допускаємося точних заяв про те, що саме роблять ці Молитви чи як і коли вони це роблять.).
Можна було б передбачити, що праця о. Івана викличе спротив зі сторони обвинувачених, які не бажали прийняти виклик переміни. До того ж його зусилля, яких підтримав Король Богемії, Вацлав (чи В’ячеслав – не той Святець, про якого співає популярна англійська колядка), що також мав титул «Імператор Священної Римської імперії», щоб перетворити Празький університет на чеську установу, довели до відходу німецьких академіків та студентів (а внаслідок цього створення Лейпцизького університету). А ці не забарилися поширювати критику про нього по всій Європі.
Крім того, це був смутний час для Римської Церкви – буває, звуть його часом Великої Схизми. Були три Єпископи, які тримали титул Папи. Скликали Собор у німецькому місті Констанці у 1414 р., для вирішення таких питань. Новий імператор, молодший Вацлава єдинокровний брат, Сигізмунд, особисто запросив о. Івана на Собор, щоб відповісти його критикам, гарантуючи його особисту безпеку, навіть якщо він програє в дискусії.
О. Івана супроводжували в Констанц багато послідовників. Але битвою мав займатися він сам - і він, здавалося, передбачав, що ці слова Ісуса скоро мали сповнитися в його житті: «Прийде навіть година, коли кожен, хто вам смерть заподіє, то думатиме, ніби службу приносить він Богові!» (Івана 16:2). Так і сталося. Імператор Сигізмунд поступився аргументам, що його обіцянки єретикові не мусить він дотримати, бо ж Собор (який обрав папою Мартина V, і поклав кінець змаганням трьох «анти-пап») так і проголосив Іван Гуса єретиком.
Витримавши приниження, коли сім Єпископів одягнули його в священичі ризи, а потім зняли їх як знак позбавлення його сану, о. Іван Гус був прилюдно спалений на багатті 6-го липня 1415 р. Наслідуючи Спасителя, він молився про прощення для своїх катів. Він поручив дух свій Богові, співаючи словами сліпого Вартимея: «Ісусе, Сину Давидів, змилуйся надо мною!” (Марка 10:47), тим самим висловивши сподівання, що його недосконалий земний зір і розуміння незабаром будуть замінені блаженним баченням Обличчя Коханого. І 6-го липня стали відзначати, як національне свято в Чехії в його честь.
Замість того, щоб примусити замовкнути голосу о. Івана, це мучеництво посилило його до такого ступеня, що його рух отримав достатньо енергії, щоб здолати світські війська, яких згодом надіслав Папа, щоб угамувати гуситів. Під керівництвом відданого одноокого полководця Івана Жижки, їх війська дали відсіч, хоча їхні числа були значно меншими і проти них ішли найбільш професійні армії того часу. Натхненний життям Івана Гуса, великий український поет і борець за права людини, Тарас Шевченко написав у своєму вірші про нього, «Єретик» (ось тут):
Отак Гуса Ченці осудили, Запалили... та Божого Слова не спалили, Не вгадали, що вилетить Орел із-за хмари Замість гуся [сам Гус не раз жартував про це значіння його імені] і розклює Високу тіару.
Послідовники о. Івана, на жаль, не завжди трималися вищого шляху. Вони навіть розділилися на ворогуючі табори поміж собою а Іван Гус став відомий як один з попередників протестантської Реформації. Насправді, Йоганн Майер фон Екк, римський богослов, який взяв на себе, щоб спростувати питання, яких підняв Мартин Лютер (він -також священик Римської Церкви, що прагнув зробити Євангелію доступноюм для своїх німецьких співвітчизників, а відомий як батько Реформації), назвав його «новим Іваном Гусом». Книга протестантської мартирології Фокса Книга Мучеників (Foxe’s Book of Martyrs) розповідає легенду, про те, що перед своєю мученицькою кончиною о. Іван сказав був: "Ви, сьогодні, спалююту гуску, але через сто років встане лебедь, якого ви не зможете ані посмажити ані зварити." Джерелом цієї легенди могло б бути те, що назва "Лютер" є дещо схожа на чеське слово на «лебедя» - «labut’» («лабуть»). Через мало що більше чим 100 років після мученицької кончини Івана Гуса, о. Мартин Лютер послав своєму єпископові, Альбертові з Майнца, лист зі своїм твором «Диспут... про силу й ефективність індульгенцій", який став відомим рід назвою Дев'яносто п'ять тез і дав реформаторам ім’я «Протестанти». (Він, у той час, ще не знав про Івана Гуса).
Однак, схоже, що Святий Дух постійно працює, щоб привести послідовників Ісуса ближче один до одного. У 1999 році Папа Іван Павло II видав вибачення за "жорстоку смерть" нанесену Іванові Гусові і похвалив його за «моральну відвагу». І чеському місті Табор, заснованому гуситами, сьогодні рахується побратимом німецьке міста Констанц, де о. Іван був закатований. Хоча це зовсім не імовірно, що його колись офіційно визнають в якості православного Святого (є ті, хто в приватному порядку визнають його таким), є багато чого в житті і словах о. Івана Гуса, яким можуть захоплюватися православні Християни, а мабуть особливо те, що він помирав зі словами Молитви Ісуса на устах.
"It is better to die well than to live badly" (from one of his last letters).
St. Mary the Protectress Church in Montreal, like many other Orthodox parishes throughout the world, has faithful of Czech origin among its members. Some of these hail from the Orthodox Church of Czechoslovakia (today the Orthodox Church of the Czech Lands and Slovakia) which was formed after the fall of the Austro-Hungarian Empire in 1918. The first Primate of the Church, St. Gorazd (in the world Matthias Pavlik), was martyred by the Nazis on September 4, 1942.
These lands produced the missionaries, the Equals-of-the-Apostles, Saints Cyril and Methodius, who translated Church texts into Slavonic and created the first Slavic alphabet for this purpose. They also produced the man hailed as the father of the Czech nation, Jan (usually anglicized as “John”) Hus, who, imbued with the spirit of these glorious forebears laboured – and gave his life – for the work of the Gospel and its embodiment in the Church. [See the article by Alexander Roman, in which he focuses on the Hussites known as the “Utraquists” who insisted on the reception by the laity of Communion in both species (Latin “utraque”), bread and wine: click here.].
Jan was born in the town of Husinec in the Kingdom of Bohemia about 1369. He travelled to Prague to study at the Charles University (founded in 1348 and still going strong) where he obtained a Masters degree in 1396. He was ordained to the priesthood shortly thereafter. Very diligent and dedicated, Fr. Jan became rector of the university in 1402 as well as preacher in the newly built Bethlehem Chapel.
The youthful rector and preacher, having come from the ranks of the common folk was passionate regarding their need for the comforting, chastising, directing and energizing Word of God read and proclaimed in their native Czech tongue instead of the Roman Church’s Latin. Fr. Jan dedicated himself to this need with characteristic zeal. He preached in the Chapel, which had been built for that very purpose, as often as he was able to find the time and the crowds began to grow. He was inspired in this by the example of the English Churchman John Wycliffe who had effected a translation of the Bible into English.
Another matter which was dear to the heart of young Fr. Jan was the moral reform of the clergy. He preached against laxity and corruption among those whose duty and vocation it was to lead their flock in the way of salvation. He was deeply offended by a most unfortunate aberration in the exercise of the authority of the Pope of Rome – the sale of “indulgences”. This policy assured those who received such a document, in exchange for donations (on one occasion used to raise an army to fight a rival pretender to the title), of exemption from Purgatory, the place where souls are said to be purified for Heaven after the death of the body, for themselves or their loved ones. (The Orthodox also pray for the repose of those who have fallen asleep as an integral expression of our conviction that Christ has essentially removed the barrier between “the living and the dead” – but we avoid definite pronouncements about exactly what those prayers do, or how and when they do it.)
It was to be foreseen that Fr. Jan’s work would invite opposition from those who found themselves accused – and unwilling to accept the challenge of change. In addition, his efforts, supported by the King of Bohemia, Wenceslaus (not the Saint of the popular Christmas carol), who also held the title “Holy Roman Emperor”, at making the University of Prague a more Czech institution, led to the departure of German academics and students (and the consequent formation of the University of Leipzig). These were not slow in spreading criticism of him throughout Europe.
It was also a time of troubles for the Church of Rome – sometimes called the time of the Great Schism. There were three rival Bishops who held the title of Pope. A Council was called in the German city of Constance (German “Konstanz”) in 1414 to deal with such issues. The new Emperor, Wenceslaus’ younger half-brother, Sigismund, personally invited Fr. Jan to the Council to answer his critics, guaranteeing his personal safety even should he lose in the debate.
Fr. Jan was accompanied to Constance by many followers. But the battle was his to fight – and he seemed to foresee that these words of Jesus were about to be fulfilled in his life: “[T]he time is coming that whoever kills you will think that he offers God service” (John 16:2). And so it came to pass. Emperor Sigismund gave way to arguments that his promises to a heretic need not be upheld, for that is what the Council (which elected Martin V Pope, putting an end to the aspirations of the three “anti-popes”) did. It declared Jan Hus to be a heretic.
After enduring the humiliation of having seven Bishops robe him in priestly garb and then strip him as a sign of his defrocking, Fr. Jan Hus was publicly burned at the stake on July 6, 1415. Imitating the Saviour, he prayed for forgiveness for his executioners. He commended his spirit to God singing the words of blind Bartimaeus “Jesus, Son of David, have mercy on me” (Mark 10:47), thus expressing the hope that imperfect earthly sight and understanding would shortly be replaced by the beatific vision of the Face of the Beloved. And July 6 is celebrated as a national Holiday in the Czech Republic in his honour.
Instead of silencing Fr. Jan’s voice, this martyrdom amplified it to the point that his movement gained sufficient energy to overpower the secular troops subsequently sent by the Pope to pacify the Hussites. Led by a devoted one-eyed general, Jan Zizka, their forces, although vastly outnumbered, rebuffed some of the most professional armies of the day. Inspired by Jan Hus’ life, the great Ukrainian poet and champion of human rights, Taras Shevchenko wrote in his poem about Jan Hus, “The Heretic”:
Thus did the monks condemn Hus and set him afire… but they did not burn God’s word; they did not realize that an eagle would fly out from behind the cloud, replacing the goose (a play on Fr. Jan’s name, which he himself often used), and peck to bits the high tiara” ( click here - free translation mine).
Fr. Jan’s followers, alas, did not always take the high road. They even split into warring camps among themselves and Jan Hus came to be known as one of the forerunners of the Protestant Reformation. In fact, Johann Maier von Eck, the Roman theologian who took it upon himself to refute the issues raised by Martin Luther (also a Priest of the Church of Rome, who sought to make the Gospel accessible to his German countrymen and credited as the Father of the Reformation), called him a “new Jan Hus”. The Protestant martyrology Foxe’s Book of Martyrs recounts a legend that, before his martyrdom, Fr. Jan had said: “You, this day, burn a goose, but a hundred years hence a swan will arise, whom you will not be able to roast or boil.” The source of this legend may be that the name “Luther” is somewhat similar to the Czech word for “swan” – “labut’”. It was just over 100 years after Jan Hus’ martyrdom that Fr. Martin Luther sent his Bishop, Albert of Mainz, the letter with his “Disputation… on the Power and Efficacy of Indulgences” which came to be known as The Ninety-Five Theses and gave the Reformers the name “Protestants”. (He did not, at the time, know of Jan Hus).
However, it seems that the Holy Spirit continually works to bring the followers of Jesus closer together. In 1999 Pope John Paul II issued an apology for the “cruel death” inflicted on Jan Hus and praised him for his “moral courage”. And the Czech city of Tabor founded by the Hussites is today twinned with the German city of Konstanz where Fr. Jan was martyred. Although it is not at all likely that he will be formally recognized as an Orthodox Saint (there are those who do privately recognize him as such), there is a great deal in the life and words of Fr. Jan Hus which may be admired by Orthodox Christians, perhaps most especially his dying with the words of the Jesus Prayer upon his lips.
