ПРАВЕДНИКИ В ІНШИХ КОШАРАХ
Блаженний Франц Єґерштеттер, Мирянин і Мученик THE RIGHTEOUS OF OTHER FOLDS
Blessed Franz Jägerstätter, Layman and Martyr Fr. Ihor Kutash - о. Ігор Куташ change font size
 |
 |
«Давайте, любімо своїх ворогів, благословляймо тих, хто нас проклинає, молімось за тих, хто нас переслідує. Бо любов переможе і житиме во віки» (Франц Єґерштеттер в листі з тюрми)
Покликання Християн – радісне! Воно подає справжній спокій душі. Ми єднаємось у вірі, в думці, в Молитві, в чеснотних зайняттях, у Таїнствах і поклонінню з Богом любові, Який Єдиний, а в той же час Він - Три Особи, в такій звершеній гармонії любові, що, завжди будучи Трьома виразними Особами, ці Три – Бог Єдиний. Ми також маємо невідкличне запрошення, і постійно отримуємо спонуку та натхнення вступати в щораз тісніше спілкування та відносини з цією звершеною Три-Єдиністю, Яка не затирає виразність і різновидність, а навпаки їх захищає та уможливлює, і робить їх життєдайними, а не низсхідним спіралом у хаос та зникнення.
Жити в такому спілкуванні часто вимагає такі слова та дії, які ставлять Християнина в незгоді, а то навіть і під загрозою – особливо ж стосовно силових структур та осіб, що навмисно й вирішально становляться у рішучому опорі проти вартостей та пріоритетів Царства Небесного. Так було з австрійським Християнином, якого Мучеництво поминаємо 9-го серпня.
Франц Єґерштеттер (сучасні українські джерела користуються версією «Егерштеттер», що неспівзвучне з німецькою мовою, але дещо наближене до російської) народився 20-го травня 1907 р. в селі Санкт Радеґунд в Верхній Австрії. Він відзначав свій День народження точно місяць після чоловіка, якого життєві вибори довели до Францової смерті – і смерті мільйонів інших – краяна австрійського, якого походження дуже наближене до нього: Адольфа Гітлера. Франца ж беатифікували (беатифікація – частина процесу канонізації Святого в Римській Церкві) 26-го жовтня 2007 р. (у сторіччя його народження) у місті, якого Гітлер уважав своїм рідним - у Лінці, близько 150 кілометрів від Санкт Радеґунда, Папою німецького похоження, Бенедиктом XVI (у мирі Йосип Алоісіюс Рацінґер – обраний 19-го квітня 2005 р.).
Батьки Франца були: покоївка Розалія Гюбер і фермер Франц Бахмаєр. Вони ніколи не повінчалися (дехто каже, що це тому, що вони не були спроможні влаштувати весілля, а інші, що це через нерівність їхнього стану в супільстві). Його записали іменем Франц Гюбер, а його виховувала спочатку його бабуня по матері, Єлисавета. Франц старший погиб у першій світовій війні, коли його синочок був ще дитиною. Розалія одружилася і її муж, Гайнріх Єґерштеттер, усиновив хлопця, давши йому своє прізвище. Молодого Франца вважали дещо невгамованим – він навіть став нешлюбним батьком дочки, Гільдеґарди Авер (він підтримував віднгосини з нею впродовж всього свого життя). Однак він старанно працював фермером і шахтарем, і остаточно вспадкував ферму свого вітчима.
Франц повінчався з Францискою Шванінґер у віці 29 літ і його життя зовсім змінилося. Його дружина була глибоко віддана Церкві і вони присвятили свій медовий місяць на паломництво до Риму. Вони радісно сприймали життя фермерське. З часом їм народилися три дочки: Розалія, Марія та Алоізія. Франц колись сказав: «Мені ніколи й не снилося, що подруже життя може бути таким приємним». Біблія, їхня Церква і Молитва стали для них щоденним джерелом енергії та натхнення. Франц став Паламарем, і з часом став приймати Св. Причастя кожного дня.
Та наступали темні хмари на ті щасливі обрії. Німецька Націонал-слоціялістична партія (нацистська) під проводом його краяна австріяка, Адольфа Гітлера, зростала в силі та амбітності. Біографія опублікована на вебсайті Римо-католицької Єпархії Лінца оповідає, що Франца перестеріг сон про потяг, що віз усіх своїх пасажирів до загибелі, що саме таку долю готують нацисти всьому світові. Він вирішив супротивлятися цьому. У 1938 р., коли Німеччина анексувала Австрію (т. зв. «аншлюс») Франц став єдиним місцевим громадянином, який голосував проти цього. Інші може й думали подібно, але їх залякувала показна сила нацистів. Але в жодному разі не Франца. Він відкрито відповідав на привітання «Гайл Гітлер» словами «Тьфу Гітлер».
Та скоро обставини довели до більш вимогливої дії зі сторони Франца. Його викликали до військової служби. Він двічі відгукнувся своєю присутністю але посередництво місцевого мера на користь сільського Паламара дали йому змогу повертатися до своєї ферми. Молодий фермер щораз глибше засвоював переконання, що служіння в війську, ціль якого було поширення імперії, яку він уважав не лише безбожною але такою, що відкрито супротивляється заповіді любові справжнього Царя над царями, Ісуса. Цьому переконанню могли сприяти довгі розмови з родичем, що належав до конфесії Свідків Єгови (хоч переконання цієї конфесії забороняють служіння в будьякому війську). Франц також обгорював цю справу зі Свяшениками а навіть поїхав був у м. Лінц, щоб обгоровити її з Єпископом. Вийшов він засмученим через усвідомлення, що церковні провідники спроможні тлумачити християнський обов’язок підкорятися світській владі настільки широко, що вони можуть здаватися навіть такій явно проти-християнській владі, якою були нацисти.
На останку Франца викликали вже третій раз на військову службу 23-го лютого 1943. Він прибув у приймальне відділення 1-го березня і заявив, що він не може приймати участь у військовій службі, але згідний служити, як медик. Його негайно затримали й заприторили в тюрмі в Лінці, а потім перевезли в Берлін. Там 6-го липня 1943 р. його присудили на страту за підривну діяльність – «підривання морального духу солдат вермахту». І не зміг ніхто переконати його змінити свою поставу. Він писав з тюрми:
Подібно до тих, що вірять у нацизм, які кажуть собі, що їхнє змагання – за виживання, так і ми мусимо переконувати себе, що наше змагання – за вічне Царство. Але є ця різниця: нам не потрібні гвинтівки чи пістолети для нашої битви, а потрібна натомість духовна зброя... Давайте, любімо своїх ворогів, благословляймо тих, хто нас проклинає, молімось за тих, хто нас переслідує. Бо любов переможе і житиме во віки. І блаженні ті, що живуть і помирають у Божій любові.
На 9-го серпня 1943 Франца Єґерштеттера стратили відтинанням голови в каторжні Бранденберґ-Ґєрден у віці 36 літ. Його сусіди вважали його недоумкуватим, бо ж він начебто покинув свою дружину та дочок тоді, коли він міг би був якось логчно обґрунтувати свою військову службу і далі таки жити для них і з ними. Франц також мучився над тим, що буде далі з його любою родиною. Та, черпаючи сили від віри в Доброго Пастиря, що піклується Своїми дітьми він писав: «Я напевно благатиму Милого Бога, якщо Він дасть мені скоро дійти до Неба, щоб Він і для всіх вас віддав маленьке місто в Небі». А, звертаючись особливо до своїх донечок, каже він: «Вітаю вас, мої любі дівчатка! Нехай Дитятко Ісус і Дорога Небесна Мати зберігають вас доки ми знову побачимо одне одного».
Муніціпалітет Санкт Радеґунда спочатку відмовлявся уписати Францеве ім'я на воєнний пам'ятник, а його вдові наділили пенсію лише в 1950 р. Це американський соціолог, Ґордон Цан, віднайшов його історію, і в 1964 р. написав про нього книжку: InSolitaryWitness: TheLifeandDeathofFranzJägerstätter(«Одиночне свідчення: життя і смерть Франца Єґерштеттера»). Свідчення про життя і вибори Франца дали багатьом натхення, а на останку привело до «апостолського заклику» Папи Бенедикта в червні 2007 р., в якому він оголосив Франца Мучеником. У жовтні того ж року його беатифікували в присутності його 94-літньої вдови, яка з собою принесла і його Мощі, кусочки кісток, які витримали кремацію в тюрмі. Його чотири дочки також були присутніми.
Ми на своєму вебсайті помістили Ікону Блаженного Франца, яку написав Римо-католицький Священик, о. Вилиям Гарт Микниколз, з Ню Мексіко. Написав Ікону Мученика і Православний іконописець, Джим Форест, що також написав статтю про Православного Християнина, Блаженного Олександра Шморела, німецького й російського похоження, який брав діяльну участь у рухові в Німеччині проти нацистів, т. зв. «Біла рожа», що недавно став відомим через фільм, якого номінували на нагороду Оскара, SophieScholl:TheFinalDays(«Софія Шоль: останні дні»). Олександра ґільйотинували 13-го липня 1943 р. (через тиждень після смертного вироку проти Франца), у віці 26 літ.Останні його слова до адвоката, що намагався його захищати ось такі: «Я впевнений у тому, що моє життя має закінчитися зараз, бо ж я сповнив свою життєву місію. Я не знаю про ніщо інше, що я мав би вчинити на цьому світі.»
Нехай пам’ять про цих юних свідків Христових дають і нам натхнення відбивати спокусу піддаватися страху та ненависті, що такі поширені в наших затурбованих днях – протистояти їм любов’ю та вірою в Царство, яке напевно наближається, як ми й проголошуємо в Символі Віри: «Очікую воскресіння мертвих і життя будучого віку». Амінь.
“Let us love our enemies, bless those who curse us, pray for those who persecute us. For love will conquer and will endure for all eternity.” (Franz Jägerstätter in a letter from prison)
The Christian vocation is a joyous one that offers true peace as we unite in faith, in thought, in prayer, in virtuous activity, in Sacraments and worship with the loving God, Who is One - and at the same time Three Persons in such perfect loving harmony that, always being Three distinct Persons, the Three are One God. We too are continually invited and energized and inspired to enter ever more intimately into this relationship of perfect harmonious unity which does not obliterate distinctness and diversity, but safeguards and makes it truly possible and life-giving rather than fostering a downward spiral to chaos and extinguishment.
Living in this relationship will often require words and actions which will place the Christian in disharmony and even in danger – especially in relation to power structures and people which have intentionally and decisively placed themselves in firm opposition to the values and priorities of the Kingdom of God. Such was the case with an Austrian Christian, whose martyrdom is commemorated on August 9.
Franz Jägerstätter was born on May 20, 1907, in the village of Sankt Radegund in Upper Austria. He would have celebrated his birthday exactly one month after the man whose life choices led to Franz’ death – and the deaths of millions of others – a fellow Austrian, whose origins were in close proximity to his: Adolf Hitler. In fact, Franz was beatified (part of the process of canonization of a Saint of the Church of Rome) on October 26, 2007 (on the centenary of his birth), in the city Hitler considered his home city, Linz, some 150 kilometres away from Sankt Radegund, by a Pope of German ethnicity, Benedict XVI (Joseph Aloisius Ratzinger – elected April 19, 2005).
Franz was the child of Rosalia Huber, a chambermaid, and Franz Bachmeier, a farmer. His parents never married (some suggest it was because they were too poor to have a wedding, while others suggest that it was due to the disparity in their social status). He was registered as Franz Huber and initially raised by his maternal grandmother, Elisabeth. Franz Sr. was killed in the first world war, when his son was still a child. Rosalia married and her husband, Heinrich Jägerstätter, adopted the lad giving him his own surname. Young Franz got a reputation for being rather wild and even fathered a daughter, Hildegard Auer, out of wedlock (with whom he maintained a relationship throughout his life). Nonetheless he worked diligently as a farmer and a miner and eventually inherited his stepfather’s farm.
At the age of 29, Franz married Franziska Schwaninger and his whole life changed. His wife was deeply devoted to the Church and their honeymoon was a pilgrimage to Rome. They took happily to life as farmers. Eventually three daughters were born: Rosalia, Maria and Aloisia. Franz once said: "I never imagined that being married could be so beautiful." The Bible, their Church and prayer became a daily source of energy and inspiration. Franz became a sexton and eventually began receiving the Eucharist every day.
Dark clouds gathered over this happy horizon. The National Socialist (Nazi) Party of Germany led by his fellow Austrian, Adolf Hitler, was growing in power and ambition. The biography published on the website of the Roman Catholic Diocese of Linz relates that Franz was warned by a dream of a train carrying all its passengers to destruction that this was truly what the Nazis were bringing about in the world. He determined to resist. In 1938 when Germany was annexing Austria (the “Anschluss”) Franz was the only local citizen to vote against it. Others may have felt as he did but were intimidated by the show of power exhibited by the Nazis. Not Franz. He openly responded to the greeting “Heil Hitler” with “Pfui Hitler”.
More demanding actions would soon become necessary for Franz. He was called up for military service. Twice he responded to the call, but intervention by the local Mayor on behalf of the village’s Church sexton made it possible for him to return to his farm. More and more the young farmer was developing the conviction that service in an army whose aim was to expand an empire he perceived as being, not only godless but actually in open opposition to the commandment of love given by the true King of kings, Jesus. He may have been aided in this conviction by lengthy discussions with a cousin who was a Jehovah’s Witness (although the convictions of this confession prohibit military service in any army). Franz also discussed this with Priests and even made a trip to Linz to discuss it with the Bishop. He emerged saddened by the realization that it was possible for Church leaders to interpret the Christian`s duty to submit to secular authority so widely as to render them pliable even to a manifestly anti-Christian power as that of the Nazis.
Finally Franz was called up for service a third time on February 23, 1943. He presented himself on March 1 at the induction center and announced that he could not take part in military service but was willing to serve as a medic. He was immediately arrested and imprisoned in Linz, and later transferred to Berlin. There, on July 6, 1943, he was sentenced to death for sedition - for “undermining military morale”. He would not be deterred from his stand, writing the following from prison:
Just as those who believe in Nazism tell themselves that their struggle is for survival, so must we, too, convince ourselves that our struggle is for the eternal Kingdom. But with this difference: we need no rifles or pistols for our battle but, instead, spiritual weapons… Let us love our enemies, bless those who curse us, pray for those who persecute us. For love will conquer and will endure for all eternity. And happy are they who live and die in God's love.
On August 9, 1943, Franz Jägerstätter was executed by beheading at the Brandenburg-Görden Prison at the age of 36. His neighbours considered him foolish for thus, seemingly, abandoning his wife and daughters, when he might have rationalized his service in the military and gone on living for and with them. Franz, too, agonized about what lay ahead for his precious family. Taking strength from his faith in the Good Shepherd, Who cares for His little ones, he wrote them from prison: "I will surely beg the dear God, if I am permitted to enter Heaven soon, that He may also set aside a little place in Heaven for all of you." And in a special note to his daughters: "I greet you, my dear little girls. May the Child Jesus and the dear Mother of Heaven protect you until we see one another again."
The municipality of Sankt Radegund at first refused to place Franz’ name on a war memorial and his widow was granted a widow’s pension only in 1950. It was an American sociologist, Gordon Zahn, who discovered his story, and, in 1964, wrote a book about him: In Solitary Witness: The Life and Death of Franz Jägerstätter. The testimony of Franz’ life and choices inspired many and finally led to the apostolic exhortation by Pope Benedict, in June of 2007, declaring him a Martyr (which means “witness”). And in October of that year he was beatified in the presence of his 94-year-old widow, who brought with her his Relics, the bone fragments which had survived his cremation in the prison. His four daughters were also present.
We have reproduced, on our site, an Icon of Blessed Franz written by a Roman Catholic Priest, Fr. William Hart McNichols, of New Mexico. An Icon of the Martyr was also written by an Orthodox iconographer, Jim Forest:, who also wrote article about an Orthodox Christian, Blessed Alexander Schmorell, of German and Russian ancestry, who actively participated in the anti–Nazi movement in Germany called “The White Rose”, made popular recently by the Oscar-nominated movie Sophie Scholl:The Final Days. Alexander was guillotined on July 13, 1943, (one week after Franz had been sentenced to death), at the age of 26. His final words to the lawyer, who had sought to defend him, were: “I’m convinced that my life has to end now, early as it seems, because I have fulfilled my life’s mission. I wouldn’t know what else I have to do on this earth.”
May the memory of these young witnesses to Christ inspire us to resist the temptation to succumb to the fear and hatred so prevalent in our troubled times – to resist them with love and faith in the Kingdom which is certainly coming, as we continually proclaim in the Nicene Creed: “I await the resurrection of the dead and the life of the age to come.” Amen.
