Преподобний Антній Великий

Our Venerable Father, Anthony the Great

Fr. Ihor Kutash - о. Ігор Куташ
kutash@unicorne.org

 «Наше життя і смерть – з нашим ближнім. Якщо ми здобули свого брата, ми здобули Бога, а якщо ми ввели нашого брата в спокусу, то ми згрішили проти Христа.» (Преп. Антоній Великий, Вислови Отців-Пустельників, 9)

         На 30-го січня за григоріанським календарем (це – 17-го за юліанським) ми святкуємо пам'ять одног з першого Отців-Пустельників, Преп. Антонія Великого, першої людини, яку прославили в хорі Святих, яку на замучили за Віру. Натомість він прийняв на себе добровільне безперервне мучеництво – чернече життя на самоті в єгипетській пустині.

Ми знаємо про нього з біографії, яку написав Св. Афанасій, Архієпископ Олександрійський, герой Першого Вселенського Собору, що відбувся в Нікеї 325 р. Це той муж Церкви, тодішній Диякон, що сказав: «Бог став Людиною для того, щоб людина могла стати богом». Це – навчання про Обожнення, яке голосить, що людське спасіння полягає в тому, що вони, співпрацюючи з Божою Благодаттю, стають якнайбільш подібними до Бога, не перестаючи бути в той самий час людьми. Господь Ісус – Юог по природі, Друга Особа Пресвятої Тройці, а також істинна Людина.

Народився Св. Антоній в місті Комі біля Фівіадської пустині в нижньому Єгипті в 251 р. Його батьки були побожними Християнами. Вони померли, коли йому було 20 літ і залишили йому опіку над його сестрою. Одного разу він почув слова Христові в Євангелії: «Коли хочеш бути досконалим, піди, продай добра свої та й убогим роздай, і матимеш скарб ти на небі. Потому приходь та й іди вслід за Мною» (Матвія 19:21), і вирішив, що ці слова відносяться до нього. Отож він передав свою сестру під опіку побожних дівиць/ що жили спільно, продав своє майно, роздав набуте убогим і став жити в хатинці за містом. Він віддав себе постові й молитві і працював руками, щоб утримати себе і допомагати убогим.

Він приймав що раз строгіший режим посту й молитви і перенісся на цвинтар, для більшої самітності. Часами його страшно спокушували а то й фізично на нього накидалися демони, які намагалися відвернути його з путі, яку він прийняв. Антоній відбивався Молитвою і зосередженням своїх думок на Христі. Він також шукав поради та молитов від інших знайомих йому аскетів.

А на останку Антоній подався в пустині з благословення Старця, в якого він був удався о провід у його подвижництві. Тоді він провів 20 літ там у цілковитій самітності. Та коли сильне гоніння Християн наступило за володіння Імператора Максиміана, то Антоній залишив пустиню, щоб підтримати й послужити мученикам у тюрмах, на судах та на місцях страти. Він надіявся приєднатися до них у мучеництві але це не сталося.

Коли гоніння припинлося Антоній повернувся в пустиню. Знову тоді вийшов він захищати Віру Православну проти аріан. Його слава була така велика, що навіть Імператор Константин написав до нього прохаючи його благословення та молитов. Браття ченці наполягли на нього і Антоній йому відписав похваляючи його за віру в Христа ьа на поминаючи йому про страшний Суд та про те, Хто такий – справжній Цар.

Антоній упокоївся в Бозі у віці 105 літ проживши 80 літ у пустині. Він смиренно попросив його учеників похоронити його тіло в таємному місті. Та на останку його таки знайшли і повезли в Олександрію в 544 р., а потім у Константинополь. На решті вони знайшли місце спочинку у Франції.

Св. Антоній нагадує нам, що життя в Христі вимагає того, щоб ми змагалися з тілом, зі світом та з дияволом. Він допомагає всім, що до нього звертаються у житті покаяння, постійно звертаючись до Господа о поміч та підсилення у перегонах та змаганнях властивих побожному житті, до якого покликаний кожний Християнин. Дякуємо Богові за його чудове сяйво у небозводі Царства Христового. Амінь.

“Our life and death is with our neighbour. If we gain our brother, we have gained God, but if we scandalize our brother, we have sinned against Christ.” (St. Anthony the Great, The Sayings of the Desert Fathers, 9)

On January 30 on the Gregorian calendar (which is January 17 according to the Julian calendar) we celebrate the memory of one of the first Desert Fathers, St. Anthony the Great, who was the first person to be canonized who was not martyred for the Faith. Instead, he took upon himself a voluntary ongoing martyrdom, that of living a solitary monastic life in the Egyptian desert.

We know of him from a biography written by St. Athanasius, Archbishop of Alexandria, the hero of the First Ecumenical Council held in Nicea in 325. This is the Church man, a Deacon at the time, who said: “God became man so that man might become god”. This is the doctrine of theosis, which proclaims that the salvation of humans consists in their becoming, by co-operating with God’s grace, as much like God as possible, while always retaining their humanity. Jesus is God by nature, the Second Person of the Trinity, and also truly human.

St. Anthony was born in Qimn El-Arouse near the desert of the Thebaid in lower Egypt in 251. His parents were pious Christians. They died when he was twenty, leaving him in charge of his younger sister. On one occasion he heard the words of Christ in the Gospel: “If you want to be perfect, go, sell what you have and give to the poor, and you will have treasure in heaven; and come, follow Me” (Matthew 16:21) and decided that they applied to him. He left his sister in the care of pious virgins living in community, sold his possessions, and took up residence in a hut outside the city. He dedicated himself to fasting and prayer and worked with his hands to support himself and help the poor.

He kept adopting an ever stricter regime of fasting and prayer and moved to a graveyard for greater solitude. At times he was terrifically tempted and even physically attacked by demons who sought to turn him away from the path he had adopted. Anthony resisted by prayer and keeping his thoughts fixed on Christ. He also sought advice and prayer from other ascetics he knew.

Finally Anthony moved into the desert with the blessing of the Elder he had turned to for guidance when he began his ascetic journey. He then spent twenty years there in total isolation. When intense persecution of Christians broke out in the reign of Emperor Maximian Anthony left the desert to support and minister to the martyrs in prison, at trials and the place of execution. He hoped to join them in martyrdom but it was not to be.
After the persecution abated St. Anthony went back to the desert. He came out again to defend the Orthodox Faith against the Arians. His fame was very great and even Emperor Constantine wrote to him asking for his blessing and prayers. At the urging of brother monks, Anthony wrote to him commending him for his faith in Christ, and asking him to remember the Last Judgment and who the true King is.

Having spent eighty years in the desert, St. Anthony reposed in the Lord at the age of 105. He asked his disciples to bury his body in a secret place out of humility. Nonetheless they were eventually found and transported to Alexandria in 544, and eventually to Constantinople. Finally they found a resting place in France.