Притча, яку розповідає Господь у сьогоднішній Євангелії (Луки 12:16-21) - справді багатозначна. Наприклад, вона нагадує нам те, про що нам переважно не хотілося б думати. Вона усвідомляє нас про те, чого ніяк не можна уникнути – що колись ми мусимо покинути цей світ, якого ми любимо і який такий знайомий нам. Таким чином, вона нас запрошує глибоко застановитися над значінням того, що ми робимо та й того, до чого ми прив’язуємось.

Та повинні ми усвідомлювати також помилку, до якої легко допуститися, коли думаємо про цю Притчу, чи про інше вчення, що підкреслює тендітність земного життя. Ця помилка – дивитися на світ у дуалістичний спосіб. Дуалісти ділять реальність на дві часті:на добру і на злу. Переважно звуть духовне – добром, а тілесне - злом. Радикальні дуалісти навіть дійшли до того, що твердили ніби цей світ створив не Бог а Сатана, та навіть, що він ув’язнив у ньому частинку Бога, яку ми маємо звільнювати нашими духовними подвигами. На їхню думку Бог – Творець лише невидимого світу духовного, справді доброго й вічного світу.

Ісус подає нам вчення зовсім не таке. Він проголошує, що цей світ – улюблене творіння Боже, що Богові подобається те, що Він створив, та що та найвища жертва, яку Сам Ісус приніс у світі на тій горі Голгофі, Він приніс для того, щоб визволити світ від рабства, яке повстає з несвідомості про божественне походження і славне призначення всього того, що створив Бог.
Ця Ікона показує нам славу та красу Христа Вседержителя,- Того, що Своє життя віддає за світ, і цим стає його справжнім і вічним Володарем. Він щедро подає нам різні чудові справи, щоб ми були в ньому щасливими – і спонукує нас також давати від себе, замість того, щоб усе горнути до себе, як намагався робити в цій Притчі Ісусовій цей справді бідний та безумний багач.

Ми ніколи не повинні перестати дивитися на світ з подивом і любов’ю! Пригадуймо самі собі та й усім, що цей світ – творіння та навіть прояв (як кожний мистецький твір є проявом митця, який його створив) премудрости, краси та слави Божої – Отця і Сина і Святого Духа. Таким чином, сам світ навертати буде нас до Бога і не ставатиме причиною нашого забуття про Бога.

Нещасний багач у сьогоднішній притчі помилився у тому, що дивився на світ, не думаючи про Бога – не подякувавши Йому за Його щедрість, не ставлячи собі запит про те, що він може зробити, щоб ставати справді багатим, розділюючи своє щастя з іншими замість того, щоб думати лише про свою вигоду.

Але чи й ми не наслідуємо цього нещасного чоловіка? Застановляючись над тим, скільки ми маємо, любімо Бога, Який нам все це віддав! Так, і любімо своє життя у цьому світі – цей прецінний і божественний дар нам поданий. І користаймось ним, як належиться. Тоді, коли прийде той час покидати цей світ, ми зауважимо, що справді не втрачаємо його, бо ми його знайдемо у повноті його слави у тому Царстві, якого цей світ зо всією його пишнотою – лише слаба копія, подібно, як свічка є копією славного життєдайного Сонця! І ми його ніколи не загубимо!