У сьогоднішній Євангелії (Луки 5:1-11) ми чуємо, як Ісус допоміг рибалкам здобути величезний улов риби після того, як вони цілу ніч натрудилися даремно. Вони були цим дуже здивовані! Це була для них ознакою, що вони знаходяться в присутності Божества. Хто ж як не Бог міг би був їм дати такий колосальний улов, коли вони не змогли були зловити нічого, не зважаючи на їхній немалий рибальський досвід?
Ми помістили тут священне зображення другого чудесного улову риби Учнями після Христового Воскресення (Івана 21:1-21). Такий улов переконав Петра, який мав досвід з того першого чудесного улову, що Чоловік, Який стояв на березі Тиверіядського Озера і казав їм знову закинуити мережі після марного труду через цілу ніч – це Воскреслий Господь. Цю картину намалював український митець Василій Нестеренко (народився в Павлограді в Дніпропетровській області), а знаходиться вона в трапезні Кафедрального Собору Христа Спасителя в Москві. (Дивне співпадіння в тому, що митець має те саме ім’я, що білоруський ядерний науковець, який народився в Новому Куті в Луганській області, і був героєм тривалого зусилля захистити й допомогти людям загроженим Чорнобильською катастрофою.)
Для Симона Петра це відкриття, яке дало йому оце чудо - що Христос дійсно Бог в той сам час, що Він і справжня Людина - було наче вибух у його душі! Він припав до ніг Ісуса і просив Його відійти від нього бо ж у Його присутності гріховність Петра видавалась йому невдержимою. Він наче боявся, що святість Ісуса вплине на нього так, як вогонь на метелика – вона його просто спалить! Та по цьому лякаючому усвідомленню наступило відкриття Божественної Любові: Петро відчув, що Христос його приймає, його заспокоює і його заохочує зростати. Бо ж у майбутньому, сказав Ісус, Петро має стати ловцем людей. Він, як і всі решта Учнів, буде проводити людські душі до Царства святості й світла.
Ця чудова подія показала Учням - і нам - наскільки треба нам Божої помочі. Ми маємо вміння, освіту й досвід, але без Божого благословення та провидіння жодна з цих справ не достатня, щоб осягнути того, чого нам потрібно. Ми мусимо чинити все, що тільки можемо зі своєї сторони і не надіятись на те, що щось нам упаде прямо в руки. Це не такий світ, в якому винагороджують ледачих. Коли приходить час розплачуватися то ледачі та недбалі знаходять, що вони – без грошей і без надії. Це правда, але рівночасно правдою є те, що це світ, в якому нам потребно Бога! Ми мусимо співдіяти – працювати разом з Ним – щоб здобувати успіх та просуватися вперед.
Чимало людей, особливо з-поміж тих, що успадкували Християнські вартості, вже так привикли до такого мислення, що вони просто приймають це, як належне. Вже більше не зупиняються призадуматися про важливість цього мислення. А справи, яких ми сприймаємо легковажно не мають великого впливу на те, як ми думаємо, що ми говоримо і що чинимо. І так, зовсім не винятково, люди – навіть такі, як ми, що знаходимося в Християнській спільноті – не враховують Бога в своїх планах і чинять те, що їм подобається. Наприклад: скільки Християн далі мають Церкву в своїх планах на кожну неділю?
Ще одна ознака занепаду Християнських вартостей – популярність думки, що людина – автономна, що її сила знаходиться в ній самій, що вона просто може робити все, чого тільки задумає. Ясно, що є певна цінність у такому думанню. Ми повинні бачити себе, як таких, що спроможні давати раду зо всім тим, що нам приносить життя. Але навіть такі філософії «самодопомоги» мусять примиритися з долею – деякі справи таки відбудуться без огляду на те, чи приймаємо їх ми чи ні, чи підготувалися ми на них чи ні.
Християни покликані глибоко задуматися над нашою залежністю від Бога. Це зовсім не перешкоджає нам бути сильними та вільними. Навпаки, це нав’язує нам свідомість про дійсність. Ми бачимо, що наша доля залежить від Бога і ми можемо трудитися разом з Ним та й здобувати те, що справді вартісне й тривале. |
In today’s Gospel (Luke 5:1-11) we hear how Jesus helped the fishermen get a huge catch of fish, after they had laboured all night in vain. They were amazed by this! It was a sign to them that they were in the presence of Divinity. Who else but God could give them such a huge catch when they had not been able to get anything at all, experienced fishermen though they were.
We have reproduced here a sacred painting of the other miraculous catch of fish by the Disciples after Christ’s resurrection (John 21:1-21). This catch assured Peter, who had experienced the wonder of that first miraculous catch, that the Man who stood on the shore of Lake Tiberias and told them to let down the nets once more after a night’s vain labour – was indeed the Risen Lord. This painting is by the Ukrainian artist Vassily Nesterenko (born in Pavlohrad in the oblast of Dnipropetrovsk) and is found in the refectory of the Cathedral of Christ the Saviour in Moscow. (By an odd coincidence the artist has the same name as the Belarus nuclear scientist born in Novyy Kut in the Luhansk oblast who was a hero of the ongoing struggle to protect and help the people endangered by the Chornobyl’ catastrophe.)
For Simon Peter the discovery, brought about by this miracle, of the nature of Christ as truly God as well as truly man was like an explosion in his soul! He fell down at Jesus’ knees and begged Him to leave because in His presence Peter’s sinfulness was more than he could bear. He seemed to fear that Jesus’ holiness would have upon him the same effect as a flame has upon a moth - that it would simply burn him up! This frightening realization was followed by the revelation of Divine Love: Peter found himself accepted by Christ, comforted by Him and encouraged to keep on growing. For one day, said Jesus, Peter would be a fisher of men. He, and all the other disciples, would be guiding human souls into the Kingdom of holiness and light.
This wonderful event showed the disciples and us how much we need God’s help. We have our skill, our education and experience but without God’s blessing and providence none of these are enough to achieve what we need. It is obvious that skill and education, experience and hard work are important. We must do all we can on our part and not simply rely upon things falling into our laps! This is not a world where laziness pays off. When it is time to pay the piper, lazy and careless people find themselves penniless and hopeless. This is true, but equally true is the fact that this is a world where we need God! We must cooperate - work together with Him - in order to succeed and get ahead.
Many people, especially those who have a heritage of Christian values, are so used to this thought, that it is simply taken for granted. We don’t stop to think about its importance. And things that are taken for granted do not have much effect upon what we think, say and do. Thus it is quite common for people - even people like us in the Christian community - to leave God out of their plans and simply do what they want to do. For example: how many Christians still keep Church as normal part of their plans for Sunday?
Another sign of the decline of Christian values is the popularity of ways of thinking which declare that human beings are autonomous - that their power rests within themselves, that they can just do whatever they set out to do. There is some value in such thinking. We do need to see ourselves as being strong and capable of dealing with whatever life brings us. Yet even these "self-help" philosophies must reckon with destiny - that certain things will happen whether or not we accept them or prepare for them.
Christians are invited to ponder deeply upon our dependence upon God. This does not take away our sense of being strong and free. Instead it puts us in touch with reality. We see that our destiny is dependent upon God and we can work with Him to achieve things that are truly valuable and lasting. |
]