Священщмученик Євсевій, Єпископ Самосатський

St. Eusebius, Bishop of Samosata

Very Reverend Ihor Kutash kutash@unicorne.org

«Ти жив побожно, як єпископ, і ходив шляхом мученика.” (Кондак)

На 5-го дипня (відповідає 22-му червня на юліанському календарі) ми святкуємо пам'ять Священомученика, єпископа відомого за його оборону навчання про Христа, якого висловив Перший Вселенський Собор, що відбувся в м. Нікеї (сьогодні це Ізнік в Туреччині) у 325 р.. Його життя дало привід його колезі та другові Св. Григорію Богослову прославляти його такими словами: «стовп Церкви». «дар Божий» та «правило віри».

Ми не знаємо дату чи місце, де народився Св. Євсевій. Він появляється в історичних документах у 361 р., коли як Єпископ Самосатський (сьогодні це Самсат у Туреччині) він прийняв участь у висвяченню Св. Мелетія, як Патріарха Антіохійського. А Мелетій після відставки Св. Григорія Богослова очолив Другий Вселенський Собор, що відбувся в Константинополі в 381 р.

Церква переходили складні часи. Був гострий поділ поміж доволі сильними аріянами (що не признавали Божество Христа) і сповідниками Нікейського Православ’я. Аріяни спочатку підтримували Мелетія, думаючи що він до них приєднається. Коли він цього не зробив вони намагалися заставити Євсевія віддати їм документи собору, який обрав Мелетія, щоб вони могли їх оголосити не дійсними. Їх послухав цар Констанцій, який суворо наказав Владиці Євсевію віддати документи або відітнуть його праву руку. Євсевій простягнув обидві руки і сказав: «Утни їх обох! Я не передам документ, який може доказати несправедливість аріян.» Його хоробрість перемогла. Він затримав і документи і свою праву руку.

Євсевія підпис знаходиться поруч 24-ох інших владик на Соборі в Антіохії в 363, який визнав Нікейську віру. Таким чином він поправив помилки в навчанні про Христа двох попередників пов’язаних з його єпархією Самосатською: Павло Самосатський (200-275), який дивився на Христа як «чоловіка, що став Богом» а не «Бога, що став чоловіком» і Св. Лукіян Антіохійський, який народився в Самосаті близько 240 р., який помер мучеником у 312 р., і дав Церкві багато дечого доброго й важливого, а разом з тим був високошанованим учителем Арія, якого навчання поширило єресь, яка носить його назву.

Св. Євсевій безстрашно відмовлявся послуху властям у справах, які могли б поставити під загрозу православну віру, але слухався їх коли не було цієї загрозу для віри, навіть тоді коли цей послух приносив йому невигоду та страждання. Він подорожував інкогніто, як вояк по Сирії та Палестині підчас гоніння Християн царем Юліаном Відступником, оновляючи становища православних Єпископів та Священиків, яких були зняли аріяни, але коли імператор Валентій, що також був аріяном, видав йому наказ виселитись у Тракію, то він перебрався в ночі, щоб запобігти метушні поміж людьми, що його поважали. А тим, що поїхали за ним і просили його повернутися він сказав, що він мусить слухатися властей.

Коли до престолу прибув цар православний Ґраціян, то Євсевій повернувся і працював разом з Мелетієм, щоб затвердити Православ’я в імперії. Коли пробував він у місті аріянському Доліхе (сьогодні відбуваються розкопки на місці останків його неподалік с. Дулук, що знаходиться 10 кілометрів на північний захід від м. Ґазіянтеп у південно східній Туреччині), одна жінка з аріян кинула на нього плитку з даху. Вона вдарила Владику в голову і від цього за декілька днів він і помер. Св. Євсевій попросив у жінки вина і закликав своїх послідовників на спричинити її жодної шкоди, таким чином наслідуючи нашого Спасителя, коли Він помирав на Хресті за ввесь світ.

Тіло Святителя понесли в Самосату і там паства його й похоронила. Наслідником його на єпископському престолі став його племінник Антіох. І Православна Віра, яку він сповідував у слові та в ділі продовжувала процвітати в Самосаті століттями.

Місто, якого потім турки назвали Самсат, затопили в 1989 р., коли спорудили греблю Ататурка, але побудували нове місто з тією ж назвою для населення, яке мусіло перенестися, коли затопили старий Самсат. Воно зараз столиця району, що носить цю ж назву у турецькій області Адіяман.

Підсилені заступництвом і прикладом Св. Євсевія нехай ми також оновимось і стоїмо рішучими у нашому визнанні словом та ділом Світла Христа, істинного Бога й істинного Чоловіка, в ночі світської сучасності.

“You lived piously as a bishop, and trod the path of martyrdom.” (Kontakion)

On July 5 (which is June 22 on the Julian Calendar) we celebrate the memory of St. Eusebius of Samosata, a Bishop noted for his defence of the teaching about Christ proclaimed at the First Ecumenical Council held in Nicea (today Iznik in Turkey) in 325. His life gave his colleague and friend, St. Gregory the Theologian, the occasion to praise him as: “a pillar of the Church", "a gift of God" and "a rule of faith".

St. Eusebius’ date or place of birth is not known. He appears in historical records in 361, when, as Bishop of Samosata (today Samsat in Turkey), he was one of the consecrating Bishops of St. Meletius as Patriarch of Antioch. It was Meletius who, upon the resignation from the post by St. Gregory the Theologian, presided over the Second Ecumenical Council held in Constantinople in 381.

It was a hard time for the Church. There was a sharp division between the still-powerful Arians (who denied the divinity of Christ) and the confessors of Nicene Orthodoxy. Meletius was supported at first by the Arians who thought he would join their faction. When he did not they sought to get Eusebius to surrender the documents of the synod which had elected Meletius, so that they could be declared invalid. They had the ear of the Emperor, Constantius who sternly bade Bishop Eusebius to hand over the documents upon pain of having his right hand cut off. Eusebius stretched out both hands and said: “Strike them both off. I will not surrender the document by which the injustice of the Arians can be proved." His courage prevailed and he kept both the documents and his right hand.

Eusebius’ signature appears alongside that of 24 other bishops at a Council held in Antioch in 363 proclaiming the Nicene faith. He thus corrected the Christological errors of two noted predecessors linked with his diocese of Samosata: Paul of Samosata (200-275) who viewed Christ as “man-become-God” rather than “God-become–man”; and St Lucian of Antioch, born in Samosata about 240, who died as a martyr in 312, and contributed much that was good and important to the Church, but also was the revered teacher of Arius whose teaching led to the spread of the heresy that bears his name.

St. Eusebius was fearless in refusing to obey the authorities in matters which could compromise the Orthodox Faith, but also obedient in matters which did not, even when these orders caused him inconvenience and pain. He had traveled incognito as a soldier through Syria and Palestine during the persecution of Christians by Emperor Julian the Apostate, restoring Orthodox Bishops and Priests deposed by the Arians, but when Emperor Valens, also an Arian, ordered him banished to Thrace he left by night to prevent turbulence among the people who esteemed him. To those who followed him and begged him to return he said that he had to obey the authorities.

With the ascent of Emperor Gracian of Orthodox Faith, Eusebius returned and worked together with Meletius to confirm Orthodoxy in the Empire. While he was in the Arian city of Doliche (today its meagre remains are the site of excavations near the village of Duluk 10 kilometres northwest of the city of Gaziantep in southeastern Turkey), an Arian women threw a roof tile at him. It struck the Bishop’s head and led to his death some time later. St. Eusebius asked the woman for some wine and urged his followers to do her no harm, thus imitating our Saviour as He hung, dying for the world upon the Cross.

The Saint’s body was taken to Samosata and buried by his flock. He was succeeded on the episcopal throne by his nephew, Antiochus. The Orthodox Faith which he had upheld in word and deed, in orthopraxis as well as orthodoxy, continued to fluourish in Samosata for centuries.

The town, later called Samsat by the Turks, was submerged in 1989 under the Ataturk dam, but a new town bearing the same name was erected for the population dislocated by that sinking. It is the capital of the district of the same name in the Turkish province of Adiyaman.

Fortified by the intercession and example of St. Eusebius, may we too be renewed and stand firm in our confession in word and deed of the Light of Christ, true God and true Man, in the night of secularist modernity.