Мучеників Римських: Архидиякона Лаврентія, Папи Сікста, Дияконів Фелікіссима та Агапіта, Романа Воїна та інших

The Roman Martyrs: Archdeacon Lawrence, Pope Sixtus, Deacons Felicissimus and Agapitus, Romanus the Soldier and others

Very Reverend Ihor Kutash kutash@unicorne.org

“Ось посудини зі скарбами. І кожен, хто вкладає свої скарби в ці посудини щедро отримає їх у Царстві Небесному " (Св. Лаврентій – з Життія)

На 23-го серпня за григоріянським календарем (відповідає 10-му за календарем юліянським) ми святкуємо пам’ять блискучої команди Мучеників, які свідкували про Христа в часі гоніння імператором Валеріяном (253-260).

Поміж ними 24-ий Папа Римський Сікст II (257-258), який може походив родом з Афін, та який був намісником попереднього Папи Мученика, Степана (254-257). Принимати пост Єпископа Християн у Римі часто було рівнозначне з виявомо готовності помирати, як свідок про силу та любов Христову.

Однак зауважуємо, що список Мучеників, яких згадуємо сьогодні очолює не Папа а його Архидяикон, Лаврентій. Своїм послухом Євнгелії, як і послухом своєму Єпископові, Лаврентій здобув першенство поміж героями, яких пам’ять празнуємо сьогодні.

Імператор Валеріян не був ворожо наставлений до своїх громадян Християн. Та він був слабої волі і піддавався махінаціям свого генерала Макріяна, який надіявся користати для власних цілей політичний неспокій спричинений строгими кроками звернених проти Хоистиян. У 257 р. Валеріян рескрипт (відповідь на запитання) чемними словами, а однак відібрав від Християн право сходитися, заборонив їм заходити у підземні цвинтарі чи катакомби (там регулярно збиралися Християни на Богослужіння, бо ж забобонні язичники боялися входити ьуди, де хоронять покійників), і відправив Духовенство у вигнання.

Та це не задороволило Макріяна і на наступний рік йому вдалося здобути прямий указ від імператора. Цим постановив негайну страту Єпископів, Священиків та Дияконів, деградацію осіб сенаторського та кінного рангу – а по цьому й смерть, якщо відмовляться принести жертву відповідним богам, та інші важкі погрози та кари усім, хто наважився б визнавати Христа замість політично коректних божеств.

Папа Сікст все одно зумів збирати свою паству на регулярні літургійні відправи. Навіть після останнього драконівського указу Християни зібралися в одному з менше відомих цвинтарів біля Аппієвої Дороги. Та йому імператорські воїни перервали промову до його пастви з єпископського трону. Його забрали до трибуналу і коли він відмовився принести жертви, яких вимагали, його привели назад до пастви і обезголовили перед їхніми очима.

Пишуть, що Архидиякон Лаврентій зустрів його по дорозі до чи від трибуналу і скзав: „Куди йдеш, Отче? Чому покидаєш свого Архидиякона, з яким завжди приносив Безкровну Жертву? Візьми свого сина з собою, щоб я разом з тобою пролив свою кров за Христа!"

Св. Сікст відповів, що він його не покидає, але він повинен перше розділити церковне добро поміж убогими та потребуючими і він скоро піде за ним у мучеництві. Його скоро після цього стратили і його Дияконів Фелікіссима (означає „найщасливіший”) і Агапіта (означає „улюблений”) та інших стратили того самого дня.

Слова про церковне добро не проминули увагу захланних римських урядовців (пожадливість на конфісковані маєтності Християн була додатковою спонукою гоніння їх). Лаврентія арештували. Його коротке перебування у тюрмі дало йому нагоду проповідувати і своїми Молитвами привести багатьох до віри, включно з тюремником Іполітом зо всім його домом.

Св. Лаврентія скоро покликали в імператорський двір і наказали йому принести скарби. Архидиякон пізнав у цьому нагоду передати сильну проповідь, за яку він добре знав, він запдатить своїм життям. Він попросив три дні, щоб зібрати очікувані скарби. Чи можемо уявити здивоване розчаровання володарів світу, коли Св. Лаврентій на призначений день показав їм повний двір убогих та зворих і сказав їм: “Ось посудини зі скарбами. І кожен, хто вкладає свої скарби в ці посудини щедро отримає їх у Царстві Небесному".

Сильні цього світу були глухі на цей заклик до милосердя та співчутливості, як і передбачав Святий, і його передали мучителям, щоб заставити його принести жертви язичницьким богам. Їхні зусилля теж були марними. Та підчас цих мук, яких завдавали Лаврентію, воїн що називався Роман (ім’я виявилося пророчим, бо ж через менше чим століття могуча Римська імперія сама визнала Христа) мав видіння, в якому сяючий знак загоював рани Лаврентія. На наступний день він прийшов до Святого в тюрмі з водою, щоб прийняти Хрещення. І зразу після прийняття Таїнства його обезголовлено уважними імператорськими вояками.

Останню муку, яку переніс Св. Лаврентій це – спалення живцем на величезній сковороді. Так нехтував болем Святий, що він звернувся до начальника такими словами: „Ви посмажили тільки одну сторону. Переверніть мене і посмажте другу”. І так з Молитвою за своїх мучителів він вдячно віддав свою душу Тому, що Своєю смертю переміг смерть раз на завжди.

Св. Іполіт, скоро після того, як доглянув за відповідним похороненням тіла Святого разом зі своєми новозднайденими братами й сестрамиn, приєднався до нього, як Мученик.

Християнам у Квебеку нагадує хороброго Мученика Св. Лаврентія могутня ріка, що носить його ім’я, яка єднає цю провінцію з Атлантійським океаном. Святі Мощі Мученика також пробувають в Антіохійській Церкві Св. Миколая в Монреалі від 20-го січня 2008 р. Їх подарував Єпископ Василій а перенесення доглянув Єпископ Оттавський Олександер.

Нехай же ці відважні Мученики, своїми Молитвами як і своїм прикладом допомагають нам здобувати відвагу та завзятість наслідувати Христа у смиренні та терпеливості, і так здобувати небесні скарби високим оціненням убогих та потребуючих, що завжди навколо нас, і своєю поміччю їм. Амінь.

“Here are the vessels in which is contained the treasure. And everyone, who puts their treasures in these vessels, will receive them in abundance in the Heavenly Kingdom" (St. Lawrence - from the Vita)

On August 23 on the Gregorian Calendar (which is August 10 on the Julian Calendar) we celebrate the memory of an illustrious company of martyrs who bore testimony to Christ during the persecution of Emperor Valerian (253-260).

Among them is the 24th Pope of Rome, Sixtus II (257-258), possibly a native of Athens, who succeeded another martyr Pope, St. Stephen (254-257). To accept the post of Bishop of the Christians of Rome was often the same as accepting to die as a witness to the power and love of Christ.

We note, however, that the list of martyrs commemorated today is headed not by the Pope but by his Archdeacon, Lawrence. In his obedience to the Gospel, as well as in his obedience to his Bishop, Lawrence gained pre-eminence among these heroes of the Faith whose memory we celebrate today.

The Emperor Valerian was not unkindly disposed towards his Christian subjects. He was, however, weak-willed and malleable to the machinations of his general, Macrianus, who hoped to use to his advantage the political disturbances created by severe measures leveled against Christians. In 257 Valerian issued a rescript (a response to a demand) in kindly words, but nonetheless removing from Christians the right of assembly, prohibiting them from entering the underground cemeteries or catacombs (a customary place of gathering for Christian worship, since superstitious pagans would fear to enter the places where the dead were interred), and sending the clergy into exile.

This was did not suffice for Macrianus and the next year he was able to obtain a direct imperial decree ordering the immediate execution of bishops, priests and deacons, the degradation of persons of senatorial and equestrian rank, to be followed by death if they refused to offer sacrifices to the appropriate gods, and other onerous threats and punishments for those who dared to confess Christ instead of the politically correct deities.

Pope Sixtus still managed to gather his flock for regular liturgical worship and even after this last draconian decree the Christians assembled in one of the lesser known cemeteries near the Appian Way. However he was interrupted in his address to his flock as he was seated upon his bishop’s throne by imperial soldiers. He was taken to the tribunal and upon his refusal to offer the required sacrifices he was brought back to his flock and beheaded before their eyes.

It is written that Archdeacon Lawrence met him on his way to or from the tribunal and said: “Where are you going, Father? Why have you forsaken your Archdeacon, with whom you always offered the Bloodless Sacrifice? Take your son with you so that I may be your companion in shedding blood for Christ!"

St. Sixtus answered that he was not forsaking him, but that he should first distribute the Church’s goods to the poor and needy and soon he would follow him in martyrdom. He was soon executed and his Deacons Felicissimus (meaning “most happy”) and Agapitus (meaning “beloved”) as well as others were executed the same day.

The words regarding the Church’s goods did not escape the greedy Roman authorities (greed for confiscated Christian property was an additional motive for the persecution of Christians). Lawrence was arrested. His brief sojourn in prison gave him the opportunity to preach and, by his prayers, bring many to the Faith – including the jailer, Hippolytus, together with all of his household.

Soon St. Lawrence was summoned before the imperial court and ordered to produce the treasures. The Archdeacon saw the opportunity to present a powerful message for which, he knew, he would pay with his life. He asked for three days to amass the awaited treasure. Imagine the amazed disappointment of the rulers of the world when St. Lawrence, on the appointed day, showed them a courtyard full of the poor and the sick and said: “Here are the vessels in which is contained the treasure. And everyone, who puts their treasures in these vessels, will receive them in abundance in the Heavenly Kingdom".

This call to charity and compassion fell on deaf ears, as the Saint anticipated, and he was given over to the torturers in a vain attempt to get him to offer sacrifices to the pagan gods. During the process a soldier named Romanus (the name seems prophetic since less than a hundred years later the mighty Roman empire itself would confess Christ) had a vision of a youth shining with uncreated light healing Lawrence’s wounds. The next day he came to the Saint in prison with water to be baptised. Immediately after receiving the Mystery he was beheaded by the vigilant imperial soldiers.

The final torture St. Lawrence endured was being burnt alive on a giant gridiron. So indifferent was he to the pain that he turned to the presiding official saying: “You have only done one side. Turn me over and do the other”. And so praying for his tormentors he gratefully surrendered his soul to the One Who by His death overcame death.

St. Hippolytus, shortly after seeing to the proper interment of the Martyr’s body with his new-found brothers and sisters, joined him in martyrdom.

Christians in Quebec are reminded of the courageous Martyr St. Lawrence by the St. Lawrence Seaway which connects them with the Atlantic Ocean. The Holy Relics of the Martyr are also found in St. Nicholas Antiochian Church in Montreal since January 20, 2008, provided by Bishop Basil with their transfer arranged by Bishop Alexander of Ottawa.

May these courageous martyrs by their prayers as well as their example help us obtain the courage and determination to follow Christ in humility and penitence and so obtain an increase in heavenly treasures by cherishing and aiding the poor and needy we ever find all around us. Amen.