Неділя про Блудного Сина

The Sunday of the Prodigal Son

Very Reverend Ihor Kutash kutash@unicorne.org

«Прогрішився я, тату, проти неба та супроти тебе... Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одного з своїх наймитів...» (Луки 15:18-19)

«Коли він далеко ще був, його батько вгледів його, і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його!». Ось так чинить батько у Притчі Ісусовій про загубленого сина. Він не чекає, щоб син до нього дійшов, щоб розказати йому про те, чого він прийшов, щоб таким чином мати перевагу над ним – сказати йому заходити або піти собі. Він побіг до нього. Не було жодного сумніву в тому, що скаже він синові. Він привітав свого загубленого сина обіймами.

Цією притчею Господь дає нам зворушливий приклад милості Божої. Він представляє образ Бог надзвичайно привабливого, не такого, як Його представляють інші релігійні провідники. Він показує Бога як Батька, як співчутливого й милую чого Тата. Це представлення дає нам особливу спонуку вірити в Бога і намагатися жити згідно з Його заповідями.

Господь навчає нас, що закон всесвіту – закон любові. Не закон виживання найспроможніших. Того закону й бачимо в подіях у світі, але Апостол Павло називає його «марнотою», якій сотворіння покоряється «в надії» (Римлян 8:20). Глибший закон, який є підставою всіх інших – закон любові, яку виявляє ця притча про загубленого сина. Цей закон також описує Ап. Павло в Першому Посланні до Коринтян 13-му розділі. Ми повинні перечитувати цей розділ ще та й ще.

«Любов… не шукає тільки свого», пише Павло (І Коринтян 13:5). Любов ні до чого не змушує. Тато в притчі не бажав маніпулювати чи примушувати свого сина. Тому й дав своєму синові його пайку того, що мав був успадкувати і дав допустив йому покинути дім. А коли син повернувся до дому, то це не тому, що батько його змусив до цього. Те що заставило його повернутися – це досвід життя за законом марноти та й спомин про те, як йому жилося в батьковім домі. Він повернувся до дому і тоді радісно пізнав сторону батька, про яку він чомусь був не знав. Він знайшов, що це не тільки з обов’язку батько діяв так як він діяв. Ні спонукою до цього була любов до свого сина!

Тайна Божої любові дійсно радісна й глибока. Не так аж легко в неї повірити, тому що закон марноти так сильно діє в світі. Закон джунґля, закон «сила творить право» вимагає, щоб ми його слухали і йому підкорялись. Але Християни покликані бути відмінними від інших. Вони покликані вірити в закон любові і жити згідно з ним, хоча б це й виглядало наче б то марним зусиллям.

Так можемо ми жити тільки черпаючи силу з нашого досвіду тієї глибокої божественної любові, яка є основою і яка невидимо вільно пливе через усю вселенну. Посвятімо себе віднайти цю любов підчас Посту. Над цим роздумуймо, постімось, вірмо, молімось і діймо – в любові та в милосердю.

«Father, I have sinned against heaven and before you, and I am no longer worthy to be called your son» (Luke 15:18-19)

"While he was yet at a distance, his father saw him and had compassion, and ran and embraced him and kissed him". This is what the father does in Jesus' Parable of the Lost Son. He does not wait for his son to get to him to tell him what he wants, so that he would then have the advantage over him to tell him to come on in, or to leave. He ran to him. There was no doubt about he would tell his son to do. He welcomed his lost son with open arms.

In this parable Jesus shows us a striking example of God's compassion. He paints an exceedingly attractive picture of God, quite unlike that painted by other religious leaders. He shows God to be a Parent - a compassionate and loving Parent! This picture gives us a special reason to believe in God and to strive to live in conformity with His laws.

Jesus teaches us that the code of the universe is the code of love. It is not the code of the survival of the fittest. That code does indeed appear to operate in the world, but St. Paul called it "futility" to which creation has been subjected "in hope" (Romans 8:20). The deeper code, which underlies all others, is the code of love which is portrayed in this parable of the lost son. This code is described also described in I Corinthians chapter 13. We ought to read it many times over.

"Love does not insist on its own way", writes Paul (I Corinthians 13:5). There is no constraint in love. The Father of the parable did not wish to manipulate or coerce his son. That is why he gave his son his portion of what he stood to inherit and let him leave his house. When the son returned home, it was not because his Father forced him to do so. What brought him back was the experience of living according to the code of futility and the memory of what it was like to live in his Father's home. He returned home and when he did, he made a glorious discovery of a side of his Father of which he was unaware. He found that it was not only parental obligation that motivated his Father to act as he did. It was his love for his son!

The mystery of God's love is joyous and profound. It is not an easy thing to believe in, for the code of futility is very powerful in the world. The law of the jungle, of "might makes right" demands that we hear and obey. But Christians are called to be radical. They are called to believe in the code of love and live it, even though this appears to be futile.

We can do this only by deriving strength from our experience of that profound divine love underpinning and coursing invisibly through the universe. Let us dedicate ourselves to the discovery of this love during Lent. To this end let us meditate, fast, pray and act - in love and compassion.