Saint Volodymyr le Grand b
Ukrainian Orthodoxy
Croix
Orthodoxie ukrainienne

 

Преподобномученика Макарія Канівського, Архимандрита Овруцького й Переяславського

 

The Venerable Hieromartyr Macarius of Kaniv, Archimandrite of Ovruch, of Pereyaslav

 

Very Reverend Ihor Kutash kutash@unicorne.org

«…[Н]а цих часів шаленім перехресті: ведіте в Небо і свою Волинь, Русь-Україну, всенький світ. Амінь!» (З Молитви до Волинських Святих)

На 20-го вересня за григоріанським календарем (це 7-го вересня за юліанським) ми святкуємо пам’ять надзвичайного мужа віри, що жив і служив Господеві в одному з найбурхливіших часів в історії України. Він часто казав своїм братам-ченцям: «Небесного вінця прийняти неможливо, якщо не замучать за [Божий] закон».

Преподобномученик Макарій був ченцем, який служив і провадив своїх братів монахів у різних Монастирях. Народився він у місті Овруч – сьогодні це частина Житомирської області на Волині в Україні – приблизно в 1605 р. в побожній родині Токаревських (часами подають ім’я Токарів а навіть Торські).

Макарій проявляв сильний нахил до аскетичного життя з малку і скоро вступив у Монастир Успенський в Овручі. З часом його висвятили на сан Ієродиякона а потім і на Ієромонаха. Він заглиблювався в писання Святих Отців а головно славного (і переслідуваного) Душ пастиря Стада Христового, Св. Івана Золотоустого.

Скоро по висвяченню його перенесли до монастиря в селі Куп’ятич у Пінській області Мінської Губернії. Ченці любили його за його променисту віру, його чесноту та щедрість та його відданість Волі Божій. З благословення Київського Митрополита, Св. Петра Могили, Макарій оснував і очолив Монастир у Свято-Воскресенській Школі в Кам’янці в Гродненській Губернії.

У р. 1659 він виїхав з Білорусі на свою рідну Волинь до Успенського Монастиря в Овручі, по тому як братія там вибрала його бути їхнім Ігуменом. Славний проповідник, професор (бувший ректор Києво-Могилянської Колегії) і оборонець Українського Православ’я, Лазар Баранович, Архиєпископ Чернігівський, підвищив Св. Макарія на сан Архимандрита.

Це були дуже тяжкі часи. Були конфлікти конфесійні. У 1596 р. була встановлена Берестейська Унія, якою більшість православних Єпископів України та Білорусі прийняли юрисдикцію Папи Римського, зберігаючи свій Східній Обряд та звичаї. Ревнителі цієї нової спільноти боролися, щоб привести до послуху тих, які відмовлялися перенести свою вірність від православної громади, що була в юрисдикції Патріархату Константинопольського.

Були конфлікти й політичні. Роки 1657 по 1687 в Україні часто називаються «Часом Руїни». По смерті великого Гетьмана Богдана Хмельницького, який оснував суверенну козацьку Державу, її провідники сварилися поміж собою, а три сусіди Гетьманської України – Королівство Польщі, Царство Московське та Імперія Османська – використовували конфлікти, щоб поширити свої власності лакомими українськими землями. Наслідки були дуже трагічні а навіть чудними.

Св. Макарій остаточно мусів залишити Успенський Монастир в Овручі в р. 1671, коли в наслідок численних агресій зі сторони поляків та татарів, з якими рішуче та по геройському змагалися молитвою Архимандрит та його братія, нарешті не залишилося крім нього ані одного ченця. Він тоді увійшов у братію Києво-Печерської Лаври.

Та ця передишка була короткотривалою. Київський Митрополит Йосип Нелюбович-Тукальський призначив Макарія бути Ігуменом Монастиря в Канеі. Особливі благодатні дари святого ченця тут особливо проявились. Сліпець прозрів. Продажний суддя покаявся і став змагатися за чеснотами та справедливістю. Були й приклади прозорливої поради.

Завершення мучеництва Преподобного Макарія настало в р. 1678. Гетьман Петро Дорошенко, якого місце в історії України доволі складне, шукав і здобув підтримку Османської Імперії у своїх змаганнях проти Польщі та Москви. Це було дало татарам і туркам нагоду плюндрувати та схоплювати українську молодь для своїх гаремів, багатовеслових галер та яничарської роботи. Внаслідок цьому в р. 1676 Гетьман Дорошенко нарешті загубив вірність своїх військ і мусів віддати свій пост Івану Самойловичу, якого підтримувала Москва, та який оголсив себе новим Гетьманом України.

Османці швидко оголосили сина покійного Гетьмана Богдана Хмельницького, Юрія, який був їм підвладним, Гетьманом на місце Дорошенка і пустили нову атаку, щоб затвердити своє володіння над Україною. Канів зруйнували, населення вирубали і нарешті турки оточили й Монастир. Виломили вони двері а Ігумен Макарій вийшов їм на зустріч з Хрестом у руці. На їхні вимоги передати їм скарби, Святий відповів: «Всі скарби – на Небі». Ті, що його схопили мучили його впродовж двох днів а на останку відсікли йому голову у цей же день, коли святкуємо його пам'ять, тобто 7/20 вересня 1678.

Вірні принесли тіло Преподобномученика в Храм, а турки його скоро підпалили. Та тіло його залишилося неушкодженим і сокро по цьому його й похоронили під Престолом у Храмі. У р. 1688, коли відновлювали Храм його Мощі виявилися нетлінними. Їх перенесли до Храму Вознесення у Переяславі (ось чому одається титул «Переяславський» до інших титулів Св. Макарія). Його Мощі переносили з одного Храму в другий – а за часів радянських з одного музею до другого. Нарешті 25 травня 2003 р. їх положили в новозбудованому Свято-Михайлівському Соборі в м. Черкасах, де вони зберігаються до сьогодні. Частина також знаходиться в Успенському Соборі в Каневі, в тому ж місті, де похоронений Батько сучасної Української Нації, Тарас Шевченко, на горі над Дніпром.

Недавно відслонили й пам’ятник Св. Макарію близько Успенського Собору в Каневі 20 вересня 2008 р. Нехай його заступницькі Молитви разом з Молитвами безліч інших Мучеників та Святих України приносять злагоду та спокій цій землі, яка зазнала стільки трагедій та перемог, а також і її сусідам. Амінь.

 

“…[A]t the frantic crossroads of these times, lead to Heaven your Volyn’, Rus’-Ukraine and the whole world. Amen” (From a Prayer to the Saints of Volyn’)

On September 20 on the Gregorian calendar (which is September 7 on the Julian), we celebrate the memory of a remarkable man of faith who lived and served the Lord in one of the most turbulent times in Ukrainian history and frequently told his fellow-monks: “One cannot attain the heavenly crown without being tortured for keeping [God’s] law”.

The Venerable Hieromartyr Macarius was a monk who served in and led his brother monastics in a number of monasteries. He was born in the town of Ovruch in the which today is part of the Zhytomyr oblast of Volyn’ in Ukraine, about 1605, to the pious Tokarevs’kyy (sometimes called Tokariv and even Tors’kyy) family.

Macarius showed a strong inclination for the ascetic life as a youth and soon entered the Dormition Monastery in Ovruch. He was eventually ordained to the deaconate and then the priesthood. He immersed himself in the writings of the Fathers, particularly those of the renowned (and persecuted) Shepherd of the Flock of Christ, St. John Chrysostom.

Soon after his ordination he was transferred to the Monastery in the village of Kupyatych in the Pinsk district of the Minsk Governorate. He was beloved by the monks for his radiant faith, his virtue and generosity and his reliance upon the will of God. With the blessing of Kyivan Metropolitan St. Peter Mohyla, Macarius founded and led a monastery in the Holy Resurrection School in Kamenetz in the Grodno Governorate.

In 1659 he left Belarus to return to his native Volyn’ to the Dormition Monastery in Ovruch after the monks there elected him to be their Abbot. The renowned preacher, professor (former rector of the Kyivan Mohyla College) and defender of Ukrainian Orthodoxy, Lazar Baranovych, Archbishop of Chernihiv, elevated St. Macarius to the rank of Archimandrite.

These were desperately troubled times. There was confessional strife. The Union of Brest had been concluded in 1596, by which the majority of the Orthodox bishops of Ukraine and Belarus had accepted the jurisdiction of the Pope of Rome while retaining their Eastern rite and traditions. Zealots of this new community fought to bring to submission those who refused to transfer their loyalty from the Orthodox community in the jurisdiction of the Patriarchate of Constantinople.

There was also political strife. The years 1657 to 1687 are often known as the “Time of the Ruin” in Ukraine. After the death of the great Hetman Bohdan Khmelnyts’kyy, who established a sovereign Ukrainian Kozak state, its leaders quarrelled with each other and the three neighbours of Hetman Ukraine – the Kingdom of Poland, the Moscow Tsardom and the Ottoman Empire – took advantage of the conflicts to expand their domains with the coveted Ukrainian lands. The results were often most tragic and even bizarre.

St. Macarius finally had to leave the Dormition Monastery of Ovruch in 1671 when, after numerous aggressions by the Poles and the Tatars, firmly and heroically resisted by the prayers of the Archimandrite and his brethren, there was no longer a single monk left besides himself. He then became a monk of the Kyivan Monastery of the Caves.

His respite was short-lived. Kyivan Metropolitan Joseph Nelyubovych-Tukals’kyy appointed Macarius Abbot of the Monastery in Kaniv. The special gifts of grace of the holy monk became particularly evident. A blind man received his sight. A corrupt judge repented and pursued virtue and justice. There were instances of clairvoyant counsel.

The culmination of St. Macarius’ martyrdom came in 1678. Hetman Peter Doroshenko, whose role in Ukrainian history is quite complex, had sought and obtained the support of the Ottoman Empire in his struggles against Poland and Moscow. This had given the Tatars and Turks the occasion to pillage the land and to seize Ukrainian youths for their harems, galleys and janissary operations. As a result, in 1676, Hetman Doroshenko finally lost the allegiance of his troops and was forced to abdicate his post to Moscow-supported Ivan Samoylovych, who declared himself the new Hetman of Ukraine.

The Ottomans promptly named the late Hetman Bohdan Khmelnyts’kyy’s son, Yuriy, who was in their custody, as Hetman in place of Doroshenko, and launched the next attack to secure their hold on Ukraine. Kaniv was laid in ruins, its people were massacred and the Turks laid siege to the Monastery. They broke down the doors and Abbot Macarius came out to greet them with the Cross in his hand. To their demands that he had over treasure, the Saint responded: “All treasure is in heaven”. His captors tortured him for two days before beheading him on the very day we celebrate his memory, September 7/20, 1678.

The faithful brought the Hieromartyr’s body into the Church, which the Turks soon set on fire. Yet his body remained unharmed and was buried afterwards under the Altar of the Temple. In 1688, when the Church was being renovated, his relics were discovered to be incorrupt. They were transferred to the Church of the Resurrection in Pereyaslav (which is why the title “of Pereyaslav” is added to St. Macarius’ other titles). His relics have been moved from one Church to another – and in the days of the Soviets, from one museum to another. Finally on May 25, 2003, they were placed in the newly-built St. Michael’s Cathedral in the city of Cherkasy where they remain to this day. A portion also rests in the Dormition Cathedral in Kaniv, the city where the Father of the modern Ukrainian nation, Taras Shevchenko, is buried on a hill overlooking the Dnipro River.

A monument to St. Macarius was unveiled near the Dormition Cathedral in Kaniv on September 20, 2008. May his intercessory prayers, together with those of the countless other martyrs and saints of Ukraine, bring harmony and peace to this land, which has known such tragedies and triumphs, as well as to its neighbours. Amen.

 

Your reaction to this article (in either language) which will be posted here immediately:


Name (or pseudonym):
Email (will not be posted):
Please enter the code word which you see at right: ywO2Bz

[ Home ] [ Articles ] [ Prayer ] [ Saints ] [ Theophilus ] [ Q & A ] [About Us] [ Uparrow ]

Ukrainian Orthodoxy - Українське Православ'я