Святителя Івана ІІ, Митрополита Київського і всієї Русі

St. John II, Metropolitan of Kyiv and all Rus’

Very Reverend Ihor Kutash kutash@unicorne.org

“Року 1086-го князь Всеволод заклав Церкву Святого Андрея, за доброго Митрополита Іоанна...” (Переяславський Літопис)

На 13-го вересня за григоріанським календарем (це 31-го серпня за юліанським) ми святкуємо пам’ять ще одного Митрополита Київського, Івана II, якого буває прозивають Продромом. Це грецьке слово означає „Предтеча” – прізвище Св. Івана. Хрестителя Христового. Митрополит Іван упокоївся в Господі у цей день у р. 1089, послуживши на цьому пості від р. 1077.

Він напевно був греком, але його походження зовсім не перешкоджало йому увійти в серця народу Церкви в Київській-Русі. Його сучасник, Преподобний Нестор Літописець (який похований у Ближніх Печерах Св. Антонія в Києво-Печерській Лаврі), хоч пишуть про нього, що йому не подобався вплив греків на Київ, ось так написав про нього: „Митрополит Іван упокоївся влітку 6597 (1089). Іван був чоловіком умним у книжках та вченню, милостивий до вбогих та вдів, ласкавий до всіх багатих чи вбогих, смиренний і тихий, мовчазливий але багатомовний у потішенню Святими Книгами скорботних, і ніколи не було чоловіка подібного йому в Русі дотепер і ніколи більш такого не буде”.

Іван був близьким другом Київського Князя Всеволода Ярославича, наймолодшого сина Св. Ярослава Мудрого, як також і його родини. Його якості спонукали автора Переяславського Літопису називати його „добрим Митрополитом Іваном”, коли він писав про заснування Князем Всеволодом першої малої Церква Св. Андрія на місці, де згідно з давньою традицією, Апостол Андрій, Первозваний з-поміж Дванадцятьох Апостолів, проповідував і поставив Хрест, пророкуючи, що тут повстане велике місто Київ. У 18-му віці чудовий Храм Св. Андрія був побудований на цьому місці – і саме цей чудовий Храм, наслідник того, що заснував Князь Всеволод, а поблагословив Св. Іван, супроводить це сьогоднішгнє роздумування.

Св. Іван, восьмий Митрополит Київський, також відомий за два його твори, що дійшли до нашого дня. Перший це його чемна і розумна відповідь на лист Климента ІІІ, антипапи (конкурував з Папою Григорієм VII), який закликав до поєднання Церкви Київської-Русі з Церквою Римською. Св. Іван вітає Климент та його духовенство й вірних від себе, від Єписокпів Русі та від мирян, називаючи його „найсвятішим і преосвященним братом”. І радить йому звернутися з цією справою до Патраіряха Константинопольського, першого між рівними серед єрархів Сходу. Сам факт, що Климент звернувся до нього показує вагомість Київської Церкви на ті дні. Спонкою могло б бути й те, що дочка Всеволода, Євпраксія, була другою жінкою вдівця Генриха IV, що мав титул (над яким також сперечалися) Імператора Святого Риму, і був головним прихильником Кдимент у його спорі з Григорієм..

Друга праця називається „Церковне право по святих книгах в коротці для Чорноризця Якова”. У ній він пристосовує правила Церкви до конкретних ситуацій та обставин у Церкві Київської-Русі.

Хоч ім’я Іван дуже популярне в Україні між духовенством та вірними, Св. Іван ІІ – єдиний Київський Митрополит з тим іменем, що причислений до хору Святих. Є інший багато більш сучасний кандидат. Це – третій Митрополит-Мученик Української Автокефальної Православної Церкви, Іван Павловський (1893-1936).

Заіснування Української Автокефальної Православної Церкви в 1917 р. засуджують деякі православні провідники, як прояв етнофілетизму, що розєднує Церкву замість її об’єднувати бо ж надмірно наголошує окремішність людей різних язиків та культур, і вимагає, щоб були Церкви етнічні замість Церков, які стараються служити всім людям своєї околиці не зважаючи на різницю в мові та культурі. Ті котрі симпатізують цій Церкві, а мід цими – Українські Церкви діяспори уважають, що це Богом натхнений ріх, який наближує людей до Церкви та Євангелії. Він бо між іншим сприяє вжитку розговірної мови замість архаїчної церковно-слов’янської – не лише української але й сучасної російської та інших, де і коли потрібно.

Хоч комуністи спочатку не противилися заіснуванню Української Автокефальної Православної Церкви, бо ж надіялись, що вона зменшить вплив Церкви на маси, розбивши єдність її, вони скоро зауважили, що наслідки будуть якраз навпаки, а до того ж боялись вони, що наголос на український компонент захитає по суті російсько-мовний Радянський Союз. Наступило жорстоке переслідування і перших двох Митрополитів, Василя Липківського та Миколу Борецького, усунули під сильним тиском уряду. Останній Собор УАПЦ скликали в 1930 на смо-ліквідацію Церкви. Іван Павловський, тодішній Архиєпископ Харківський, у повній свідомості ризики в цьому, став Митрополитом цієї ж Церкви тільки з іншою назвою: Православна Українська Церква. Його декілька разів арештували, а на останку, за рішенням сумнозвісної „трійки” (комісії, яка складалася з троє осіб, мета якої була приcкорити засудження і страту), його розстріляли десь у серпні 1936 р. у Казахстані. Його могила – не знана.

Цей день – 31-го серпня за юліянським календарем завершує Церковний Рік Нерухомих Свят. Нехай Молитви Святителя Івана ІІ, Митрополита Київського і всієї Русі, як і Молитви Митрополита-Мученика, Івана Павловського, приносять благолсовення на цей Новий Церковний Рік, що світає, і нехай у ньому зростають добра воля та братерство у нашому – Божому - світі. Амінь.

“In 1086 Kniaz’ Vsevolod established the Church of Saint Andrew in the time of the good Metropolitan John…” (The Pereyaslav Chronicle)

On September 13 on the Gregorian Calendar (which is August 31 on the Julian) we celebrate the memory of another Kyivan Metropolitan, John II sometimes surnamed Prodromos (Forerunner), which is the Greek surname for St. John, the Baptizer of Christ. The Metropolitan reposed in the Lord on this day in 1089, having served at his post since 1077.

He was almost certainly a Greek, but his origins in no way diminished his acceptance into the hearts of the people of the Church in Kyivan-Rus’. His contemporary, St. Nestor the Chronicler (who is buried in the Near Caves of St. Anthony in the Kyivan Monastery of the Caves), although reported to disapprove of Greek influence in Kyiv, had this to say about him: “Metropolitan John reposed in the summer of 6597 (1089). John was a clever man in books and learning, merciful to the poor and widows, gracious to all - rich or poor, humble and meek, given to silence but eloquent in comforting the afflicted by sacred Books, and there has never been a man like him before in Rus’, nor shall there ever be another”.

John was a close friend of the Kyivan Kniaz’ Vsevolod Yaroslavych, youngest son of St. Yaroslav the Wise, as well as of his family. His qualities prompted the writer of the Pereyaslav Chronicle to refer to him as “the good Metropolitan John” when he wrote of Kniaz’ Vsevolod establishing the first small Church of St, Andrew, on the spot where, according to ancient tradition, the Apostle Andrew, the First-Called of the Twelve Apostles, preached and erected a Cross, prophesying the arising of the great city of Kyiv. In the 18th century the splendid Church of St. Andrew was built on this spot – and it is this splendid temple, the successor of the one founded by Kniaz’ Vsevolod and blessed by St. John, that accompanies this meditation.

St. John, the eighth Metropolitan of Kyiv, is also noted for two of his works which have survived to our day. The first is his courteous and intelligent response to a letter by Clement III, an anti-Pope (he was a contender to Pope Gregory VII), calling for the union of the Church of Kyivan Rus’ with the Church of Rome. St. John greets Clement and his clergy and faithful from himself, the Bishops of Rus’ and the laity, calling him “most holy and sacred brother”. He counsels him to refer this matter to the Patriarch of Constantinople, the first among equals among the hierarchs of the East. The very fact that Clement addressed him shows the importance of the Kyivan Church at the time. Another motive may be that Vsevolod’s daughter, Eupraxia, was the second wife of the widower Henry IV, who held the (disputed) title of Holy Roman Emperor and was Clement’s chief supporter in his contention with Gregory.

The second work is entitled “A Summary of the Church Canons According to the Holy Books for the Monk James”. In it he applies the Canons of the Church to the specific situations and circumstances of the Church of Kyivan Rus.

Although the name “John” (Ivan) is exceedingly popular in Ukraine among clergy as well as laity, St. John II is the only Kyivan Metropolitan of that name to be numbered among the Saints. There is potentially another much more contemporary candidate. It is the martyred third Metropolitan of the Ukrainian Autocephalous Orthodox Church, Ivan Pavlovs’kyy (1893-1936).

The rise of the Ukrainian Autocephalous Orthodox Church in 1917 is decried by some Orthodox leaders as a manifestation of ethno-phyletism which divides rather than unites the Church by over-emphasizing the distinctness of people of different languages and cultures, insisting that there must be ethnic Churches rather than Churches that seek to serve all the people of their district regardless of language or culture. Those sympathetic to it, including the Ukrainian Churches of the diaspora, see it as a God-inspired movement to bring the Church and the Gospel closer to the people to whom the Church ministers. This includes the use of the vernacular language instead of the archaic Church Slavonic – not only Ukrainian, but also the vernacular Russian as well as other languages where required.

Whereas the Communists were partial to the rise of the Ukrainian Autocephalous Orthodox Church at first, hoping it would diminish the hold of the Church upon the masses in general, they quickly saw that the effect would be the reverse, and in addition they feared that the focus on the Ukrainian component would destabilize the essentially Russian-speaking Soviet Union. Intense persecution ensued and the first two Metropolitans, Vasyl Lypkivs’kyy and Mykola Borets’kyy, were both deposed at the insistence of the government. The final Sobor of the UAOC in 1930 was called to self-liquidate the Church. Ivan Pavlovs’kyy, who was Archbishop of Kharkiv, fully aware of the personal risk he was taking, became the Metropolitan of the same Church under a different name: the Orthodox Ukrainian Church. He was arrested a number of times and finally, by the decision of the infamous “triyka” (commission of three people established to speed up convictions and executions), shot in Kazakhstan sometimes in August 1936. His grave is unknown.

This date of August 31 on the Julian Calendar brings the Church Year of Stationary or Immovable Feasts to its end. May the prayers of St. John II, Metropolitan of Kyiv and all Rus’ as well as the prayers of the Metropolitan-Martyr, Ivan Pavlovs’kyy, bless this New Church Year which is dawning and may it see an increase of goodwill and brotherhood in our world which belongs to God. Amen.