Святитель Амфілохiй Печерський, Єпископ Волинський

St. Amphilochius of the Kyivan Caves, Bishop of Volyn’

Very Reverend Ihor Kutash kutash@unicorne.org

„Святителю прийшлось чимало потрудитися в наверненні язичників до Христа.” (Цитата з його Життія: http://www.jmp.ru/svyat/oct10.htm#mes)

На 1-го грудня за григоріанським календарем (цебто 18-го листопада за юліанським) ми святкуємопам'ять Святого Отця нашого Амфілохія Печерського, Єпископа Волтнського.

Ми мало знаємо про цього піонера Київської Церкви. Він був шукав спокій та єднання з Богом у Києво-Печерській Лаврі, яку був заснував Св. Антоній у половині 11-го століття. Та його спокійне життя посеред братів-ченців, поміж якими він напевно визначався побожністю та послушністю, тривало не довго. Митрополит Никифор Київський (1103-1121) рукоположив його на Єпископа однієї з-поміж перших Єпархій Церкви Київської Русі. Єпископський Престіл його знаходився в Володимирі на Волині, в захіжній Україні. Було це 27-го серпня1105 р. на Свято Преподобного Пімена Великого.

Св. Пімен, якого ім’я означає „Пастир”, трудився для Бога в пустині Єгипетській в Північній Африці і впокоївся в р. 450. Праця до якої був покликаний Амфілохій (якого ім’я означає „чоловік, якого славу всі визнають”) також виконувалася неначе в пустині. Це була пустиня душ, що їх одинока пожива була культура язичників, неорошена Благовістям Божої Любові, яку проголошує та втілює наш Господь Ісус Христос, та ті, які носять і проявляють його свідчення та Життя у їхньому щоденному житті на землі.

Лише декілька поколінь проминуло від Хрещення Русі в р. 988 за володіння Великого Князя, Св. Рівноапостольного Володимира. Християнство росло, як ніжна рослина в лісі язичництва. Багато з-поміж тих, які формально були прийняли Віру Христову за наказом Князя, далі трималися давніх вірувань, яких передали предки. Владика Амфілохій, третій Єпископ від започаткування Володимира-Волинської Єпархії Св. Володимиром (якого носить ім’я) в р. 992, трудився довго й тяжко над скріпленняи віри та очишенням її від язичницьких добавок.

Та набагато трудніше мабуть було завдання духовного проводу над володарями. Місцеві князі постійно займалися міжособицями для здобуття влади та матеріяльних здобутків. Витримавши 17 літ на своєму пості, Амфілохій повернувся до Лаври в Києві, і там зазнав трохи спокою через рік перед відходом на вічний спочинок і нагороду 3-го листопада 1122 р. Саме цю дату подає веб-сторінка, на якій знаходиться ось ця Ікона Святого: http://www.ukrainians-world.org.ua/expositions/92decf6f7f72f4al/. Його Мощі спочивають зі Святими Отцями в Дальніх Печерах (Св. Феодосія) в Києво-Печерській Лаврі.

Св. Амфілохія, Єпископа Володитира-Волинського, поминаємо на 23-го листопада/6-го грудня тому, що це Свято його Небесного Покровителя, Св. Амфілохія Іконійського, одного з Отців Кападокійських, двоюрідного брата Св. Григорія Богослова (якого також звуть Назіяном). Його також поминаємо на 10/23 жовтня, як одного з Семи Святих Волинських. Це Свято встановили тоді, коли Почаївська Лавра повернулася Православним у 1831 р. після 111 років перебуванням у юрисдикції Папи Римського під владою Отців Василіян.

Язичництво можна розуміти, як філософію життя, згідно з якою матеріяльний світ – справа, яку жадають, якою дорожать та над якою намагаються володіти без уваги на її Джерело. Язичництво має й духовний аспект, бо ж його сповідники прикликають і намагаються приподобатися різним божествам, щоб ті допомагали, або принаймні не перешкоджали поклонникам здобути бажане ними. Язичництво може й служити, як підготовка до сприймання Благовістя про Господа Життя та Любові. Та може воно служити й для того, щоб держати людей у неволі, прикованих до забобон та страху, перешкоджаючи їм зазнати свободу, як походить від співчуття, любові та прощення, які подає Благовістя Христове.

Ми мусимо зрозуміти, що праця Амфілохія не закінчилася. Вона продовжується в світі навколо нас. Вона продовжується в наших власних серцях та умах. Нехай же його Молитви допоможуть нам привести язичника, що в нас самих, до Христа, і так зміцняють нас у нашому горожанстві в Його вічному Царстві. Амінь.

“The saint toiled tirelessly for the conversion of pagans to Christ.” (Quotation from his Vita at www.oca.org)

On December 6 on the Gregorian calendar (which is November 23 on the Julian), we celebrate the memory of our Holy Father among the Saints, Amphilochius of the Kyivan Caves, Bishop of Volyn’.

Little is known of the background of this pioneer of the Kyivan Church. He had sought peace and union with God in the Monastery of the Caves founded by St. Anthony in the middle of the 11th century. His peaceful life alongside brother monks, among whom he must have distinguished himself by his piety and obedience, was not to last. Metropolitan Nicephorus of Kyiv (1103-1121) consecrated him Bishop of one of the earliest Eparchies of the Church of Kyivan Rus’. His Episcopal Throne was in Volodymyr, in Volyn’, western Ukraine. This was on August 27, 1105, on the Feast of St. Poemen the Great.

St. Poemen, whose name means “Shepherd”, laboured for God in the desert of Scetis in North Africa and reposed in 450. The work to which St. Amphilochius (whose name means “he whose glory is universally acclaimed”) was called also had to be accomplished in a kind of desert. It was the desert of souls whose only nurture had been the culture of paganism, unwatered by the Gospel of God’s Love as proclaimed and lived by our Lord Jesus Christ, and by those who carry and manifest His testimony and His Life in their daily lives upon the earth.

Only several generations had passed since the Baptism of Rus’ in 988 under the rule of the Great Kniaz’, St. Volodymyr, Equal-to-the-Apostles. Christianity was a tender plant growing in the pagan forest. Many who had formally accepted the Faith of Christ at the behest of the Kniaz’ continued to follow the old ways handed on by their ancestors. Bishop Amphilochius, the third in line from the founding of the Volodymyr Volyns’kyy Eparchy by St. Volodymyr (whose name it bears) in 992, laboured long and hard to strengthen the faith and purify it from pagan accretions.

What was even more arduous, undoubtedly, was spiritual direction of the rulers of the people. There were continual internecine struggles for power and material gain among the local princes. After 17 years at his post, Amphilochius returned to the Monastery in Kyiv and found a little peace for a year before passing on to his eternal rest and reward on November 3, 1122. This latter date is posted on the same website on which this Icon of the Saint is to be found: http://www.ukrainians-world.org.ua/expositions/92decf6f7f72f4al/. His Relics lie among the Holy Fathers in the Far Caves (of St. Theodosius) of the Kyiv Lavra of the Caves.

The commemoration of St. Amphilochius, Bishop of Voloodymyr Volyns’kyy,on November 23/December 6 is due to its being the Feast of his patron Saint, St. Amphilochius of Iconium, one of the Cappadocian Fathers, cousin of St. Gregory the Theologian (also called Nazianzus). He is also commemorated on October 10/23 as one of the Seven Saints of Volyn’, a celebration instituted when the Pochayiv Lavra was returned to the Orthodox in 1831 after 111 years of adherence to the jurisdiction of the Pope of Rome under the Basilian Fathers.

Paganism may be understood as a philosophy of life which sees the material world as something to be desired, treasured and dominated in itself, without reference to its Source. It has its spiritual aspects, to be sure, as various deities are invoked and wooed to assist, or at least to not impede, its devotees in obtaining what they desire. It may serve as a preparation for the Gospel of the Incarnate Lord of Life and Love. Yet it may also be a means of holding people in bondage to superstition and fear, keeping them from experiencing the freedom to live lives of compassion, love and forgiveness which is offered by that Gospel.

It must be clear that St. Amphilochius’ task is not ended. It continues in the world about us. It continues within our hearts and minds. May his prayers aid us in bringing the pagan within our own selves to Christ and so strengthen us in our citizenship in His eternal Kingdom. Amen.

The final test came when, after all he had endured, Plato was offered his life and freedom if we would but proclaim: “Great is the god Apollo”. His refusal to do so at last brought an end to his suffering by his beheading on this day in the year 302. Not very many years later the worship of the Greek and Roman gods would be replaced by the submission of the mighty Roman Empire to the Lordship of Christ.

Several hundred years earlier another earthly ruler who took the name Antiochus Epiphanes, by which he wished to be recognized as a god manifested upon the earth, was similarly defeated by heroic Martyrs when he sought to replace the worship of the true God with the worship of Zeus whose idol he placed within the Holy of Holies in Jerusalem. The Feast of Hannukah which the Jewish community celebrates at this time of the year commemorates that victory. Orthodox Christians remember it at the Feast of the Maccabean Martyrs on August 1/14.

The Holy Brothers Antiochus and Plato stood resolute in their refusal to preserve their earthly life at the cost of their dedication to the true God and their obedience to the true King Whose reign is from everlasting to everlasting. May we too ever grow in this dedication and obedience. Amen.